Панас Мирний “ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?” (переказ)

Панас Мирний “ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?” (1880) (соціально-психологічний роман) у співавторстві з рідним братом Іваном Біликом

Це перший в українській літературі соціально-психологічний роман. Важливим етапом у його творчій передісторії став нарис Мирного “Подоріжжя від Полтави до Гадяча” (1872), де розповідається про Василя Гнидку, який вирізав сім’ю заможного козака, за що був засуджений до каторжних робіт. Пізніше на основі цього нарису у 1872 р. Панас Мирний написав повість “Чіпка” (1872) із слабо вмотивованими діями

героя твору – злочинця. Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування братові Івану Білику – відомому українському критику, який висловив ряд слушних зауважень. Повість зазнала ще двох редакцій, внаслідок яких була перероблена на роман, надрукований в Женеві під прізвищами обох авторів. В алегоричній назві твору висловлено його головну ідею: воли – символічний образ уярмленого селянства; не ревли б вони, якби було що їсти й пити. Автори винесли в заголовок злободенне соціальне питання і привернули до нього увагу читачів.

Роман складається з чотирьох частин. Якщо в першій частині йдеться про формування

характеру головного героя – правдошукача Чіпки Варениченка, то в другій розповідається столітня історія села Піски – від часу закріпачення українського селянства в другій половині XVІІІ ст. до перших пореформених років. Саме тут простежується родовід Максима Гудзя та панів Польських, змальовується життя людей упродовж трьох поколінь. У третій і четвертій частинах сплітаються всі сюжетні лінії, пов’язані з життям Чіпки, Грицька, Максима, панів Польських, розв’язуються вузли соціальних та інтимно-особистісних суперечностей.

Найбільше уваги приділено у романі образу Чіпки Варениченка. Він змальований від народження до того часу, коли його було відправлено на каторгу. Автори намагалися показати формування характеру, соціально й психологічно вмотивувати поведінку героя. Голодне й безрадісне дитинство, зневага до “байстрюка”, раннє заробітчанство, всілякі кривди зробили Чіпку вразливим до людського горя, сповнили його душу ненавистю до неправди. Кожний етап його життя виразно окреслено завдяки тонкому психологічному аналізу вчинків і думок Чіпки.

Разом із несправедливо відібраною в нього нивою Чіпка втратив і віру в справедливість. Охоплений ненавистю до всіх людей, він поринув у сліпе, стихійне бунтарство. Горе і безнадію Чіпка став топити в чарці, і під впливом лихого “товариства” опустився на саме дно життя, гірко образивши рідну матір. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Чіпка перепросив і повернув до себе матір. Одружившися з Галею, він став добре господарювати, допомагав тим, хто звертався за підтримкою. Незабаром Чіпка завоював довіру селян, які всупереч волі дворян та чиновників обрали його членом повітової земської управи. Та дворяни зробили все, щоб “очистити” свої ряди від “мужика”. Ця кривда стала останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Чіпка почав мстити усім без розбору, бити наосліп. Грабунки та вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть безневинних членів родини Хоменків страшним тавром заплямовують Чіпку. Власне із правдошукача він перетворився на звичайного кримінального злочинця. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників, “крива стежка” бунтарства зробили Чіпку “пропащою силою”.

Як пряме породження кріпосницьких відносин постають у романі образи Лушні, Матні, Пацюка, Максима, Явдохи, життєві принципи яких виявились у зневазі до праці, злодійстві, постійному пияцтві. їхня розпуста подана як антипод до світлих поривів Чіпки “служити людям”, відтіняє його благородні прагнення.

В образі Грицька, однолітка Чіпки, з яким у дитинстві він був підпасичем, створено тип такого хазяїна, що спочатку стягує своє добро недоїданням, працею до поту, сриводушшям, а відчувши силу, цінує людину лише за кількістю грошей і землі, стає іукавим егоїстом, чужим до справ громади.

Психологія Грицька добре відтінюється характером Христі, його дружини, сердечної, гулої до чужого горя жінки. Вірна своїй сім’ї і дбайлива господиня, вона не може {миритися із замкнутістю свого чоловіка, його байдужістю до долі інших людей. Зтіленням жіночої долі, працьовитості і народної справедливості виступає у романі УІотря – мати Чіпки. Холод і голод, тяжка праця на чужих людей, образи з боку власного сина зробили нестерпним її життя. Але прибита горем Мотря носить у собі велику любов до сина, до невістки Галі, до людей взагалі.

Образ Галі задуманий Панасом Мирним як ідеал моральної чистоти. Це втілення зовнішньої і внутрішньої краси. Вродлива, палка Галя згоріла замолоду. Дізнавшися про криваву різню, вчинену Чіпкою, вона наклала на себе руки. Це ще одна жертва несправедливості, ще одна нездійсненна мрія людини праці.

Зовсім іншими барвами змальовано у романі носіїв зла – панів Польських, земців Кряжова, Шовкуна, станового Дмитренка, судового секретаря Чижика. Тут автори не поскупилися на комічні ситуації, на викривальні паралелі й порівняння. Сміливий своїм задумом, постановкою важливих суспільних проблем, новаторський роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” посів одне з найпочесніших місць у реалістичній українській прозі.






Волелюбність українського народу у творі дорогою ціною.
Панас Мирний “ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?” (переказ)