Образ Бога у творчості Шевченка
За радянських часів Шевченка представляли мало не атеїстом, який відобразив це у своїх творах, і, в основному, цитували його рядки про те, що він “проклене Бога”, коли він у відчаї звертався: Чи Бог бачить із-за хмари Наші сльози, горе? Так, ці рядки з віршів Шевченка, але ми не можемо стверджувати, що Шевченко відкидав Бога чи зневажливо ставився до віри, до християнських заповідей. Факти з його життя та багато інших творів свідчать про те, що великий поет усе життя був глибоко віруючою людиною і слово Боже для нього мало велике значення:
Боже!
І ще одне зауваження. Не треба ототожнювати віру в Бога і наявність церковної “братії”, яка продасть і віру, і душу за шматок пирога з панського столу. Для таких віра – це лише знаряддя дурити людей та збагачувати свої статки, примножувати свої багатства. Але там уже немає віри, немає щирої молитви, немає покаяння.
Шевченко ніколи не був атеїстом, тому
Ми кажемо: “Ліричний герой поезії…” А я не можу відокремити ліричного героя від особистості поета, бо це його думки та його переживання, що в якийсь момент стають моїми, бо торкаються душі й серця, спонукають шукати відповіді на хвилюючі й болючі питання. З рядків щоденника Шевченка, який називається “Журнал”, я довідався, що таке солдатська муштра, що таке приниження людської гідності, що таке знущання над самою суттю людини. Десь я читав і чув, що характер людини найкраще пізнається у складних моментах життя. Доля не один раз посилала поетові таке випробування через приниження, через створення таких ситуацій, щоб стояв вибір: бути підлабузником і мати спокійне життя – чи не плазувати перед молодим, але убогим душею офіцером, і щоденно страждати від муштри, штурханів, непристойної лайки.
Постійне знущання та приниження, мені здається, могло зламати будь-кого, але не Шевченка. У чому ж сила цього чоловіка? Що йому допомагало залишатися таким непримиренним?
Читаємо рядки: “Солдаты – самое бедное, самое жалкое сословие в нашем православном отечестве. У него отнято все, чем жизнь красна: семейство, родина, свобода, – одним словом, все”. Ще один запис: “Неужели и зто еще не в последний раз меня ведут на площадь, как бессловесное животное, напоказ? Позор и унижение! Трудно, тяжело, невозможно заглушить в себе человеческое достоинство, стать на витяжку, слушать команди и двигаться как бездушная машина. И ато единственннй опитом дознанннй способ убивать разом тисячу себе подобних. Гениальное изобретение! Делающее честь и христианству, и просвещению”.
Можна лише уявити і вжахнутися тому періодові життя Шевченка та ще раз переконатися в нескореності поета, який написав: “Караюсь, мучусь, але не каюсь…” І це каяття не перед Всевишнім, а не каявся поет перед поневолювачами народу, що в золоті та сріблі ходили, “пикаті, пузаті”. Шевченко виконав свою місію: показав, як треба любити свій народ і як цінувати свободу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)