Культ народу в творчості Шевченка

Коли хочуть щось добре сказати про народ, то оповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові. Чи не у кожній світлиці по наших селах раніше на покуті під вишиваними рушниками висів портрет Кобзаря, завжди дивилися на дітей зі стіни мудрі очі нашого духовного батька.

Кожна українська хата, у якій на покуті був портрет Тараса, а на полиці лежав «Кобзар», була твердиною духу народу. Сім’я входила у родину, родина – в рід, рід – у народ. Люди шанували й шанують у Шевченкові не тільки геніального

поета. Через нього вони усвідомлювали й усвідомлюють себе як народ.

Люди, що не відчувають себе народом, не замислюються над тим, для чого живуть вони на землі, яка їхня роль в історії. Творчість Т. Шевченка – це документ найбільш об’єктивної і виваженої характеристики українців, це книга нашого буття і водночас візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. Т. Шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю.

Культ матері-землі

– годувальниці – сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя, плекає й підтримує його своєю любов’ю, ніжністю й турботою. Саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. Це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» – вона друг, а не служниця свойому чоловікові та дітям. В українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя. У вірші Т. Шевченка «Закувала зозуленька» читаємо:

Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає.

Жінка, дружина, мати були не тільки берегинями сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранительницями нації, її духовності. Адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. Саме тому у Т. Шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував особливості психологічного складу українців, зокрема, їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе – пристрасність, емоційність. Шевченко подає повнокровний образ християнського світу українців, в основі якого, як і у вченні самого Христоса, – любов, всепрощення, милосердя, великодушність. Ці почуття наповнювали життя вищим смислом, особливою гармонією. Тому у молитовно-благальному звертанні поета до Бога звучить прохання: Мені ж, мій Боже, на землі, Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! («Молитва»)

Мирна хліборобська праця в гармонії з оточуючою природою, благодійний світ матері й дитини як найвищі цінності й ідеали українців, що найлаконічніше представлені Т. Шевченком в ідилії «Садок вишневий коло хати», були немислимі поза свободою. А тому поривання до волі, прагнення до свободи були в українців одвічними. Саме тому селянські повстання й війни Т. Шевченко трактував як справедливі, оскільки народ боровся за волю, честь, гідність («Гама-лія», «Іван Підкова», «Гайдамаки» і ін.).

Шануючи свою свободу, український народ, як засвідчує своїм словом великий Кобзар, з такою ж симпатією ставився до національно-визвольної боротьби інших народів, зокрема, чехів («Єретик») чи кавказьких горців («Кавказ»). «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» – у цих словах не лише схвалення справедливої визвольної війни сусідів, а й проголошення критеріїв співжиття українців у загальнолюдській родині: вільним можеш почути себе тільки поруч з вільним. На ідеалах добросусідства Грунтувалися не лише морально-етичні, а й суспільно-політичні прагнення українців:

А всім вам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

(«Молитва»)

Почуття роду, родини виростало в українців із шанування громади, товариства. Громада формувала моральні, етичні норми, що вважалися законом. Порушення встановленого способу життя обумовлює, наприклад, вирок матері в поемі Т. Шевченка «Катерина».

Характеристику народу Т. Шевченко доповнив і своєю самохарактеристикою. У своїй особі Т. Шевченко представив український народ як такий, що розумівся на філософії, етиці, праві, всесвітній історії і за своєю інтелектуальною висотою почувався рівгіим у світовій родині і представив українців як націю з державними намірами та інтересами. Однак, виявивши національні ідеали, охарактеризувавши позитивні риси свого народу, Т. Шевченко не ідеалізує його, не вивищує над іншими народами, а говорить і про те негативне, що заважає українцям у їхньому розвиткові.

Нас просто не існує без Шевченка. У ньому вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Шевченко для нас близький, рідний. Разом з тим Шевченко – завжди попереду. До нього треба дорости усім життям. І сьогодні він для нас необхідніший, ніж будь-коли. Необхідні його правдивість, пристрасть, внутрішня сила та невситима жага свободи.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...



Грегор замза людина чи комаха твір роздум.
Культ народу в творчості Шевченка