Культ народу в творчості Т. Шевченка

Коли хочуть щось добре сказати про народ, то оповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові.

Чи не у кожній світлиці по наших селах раніше на покуті під вишиваними рушниками висів портрет Кобзаря, завжди дивилися на дітей зі стіни мудрі очі нашого духовного батька. Кожна українська хата, у якій на покуті був портрет Тараса, а на полиці лежав “Кобзар”, була твердинею духу народу. Сім’я входила у родину, родина – у рід, рід – у народ.

Люди шанували й шанують у Шевченкові не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали й усвідомлюють себе як народ. Люди, що не відчувають себе народом, не замислюються над тим, для чого живуть вони на землі, яка їхня роль в історії. Творчість Т. Шевченка – це документ найбільш об’єктивної і виваженої характеристики українців, це книга нашого буття і водночас візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ.

Т. Шевченко – геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім

змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю.

Культ матері-землі – годувальниці – сформував в українців обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя, плекає й підтримує його своєю любов’ю, ніжністю й турботою. Саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. Це засвідчує й лексичне значення слова “дружина” – вона друг, а не служниця своєму чоловікові та дітям. В українців слово “дружина” вживалося щодо обох із подружжя. У вірші Т. Шевченка “Закувала зозуленька” читаємо:

Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає. Жінка, дружина, мати були не тільки берегинями сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранительницями нації, її духовності. Адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. Саме тому у Т. Шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував особливості психологічного складу українців, зокрема, їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе пристрасність, емоційність.

Шевченко подає повнокровний образ християнського світу українців, в основі якого, як і у вченні самого Христа, – любов, всепрощення, милосердя, великодушність. Ці почуття наповнювали життя вищим смислом, особливою гармонією. Тому у молитовно-благальному звертанні поета до Бога звучить прохання:

Мені ж, мій Боже, на землі, Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! (“Молитва”)

Мирна хліборобська праця в гармонії з оточуючою природою, благодійний світ матері й дитини як найвищі цінності й ідеали українців, що найлаконічніше зображені Т. Шевченком в ідилії “Садок вишневий коло хати”, були немислимі поза свободою. А тому поривання до волі, прагнення до свободи були в українців одвічними. Саме тому селянські повстання й війни Т. Шевченко трактував як справедливі, оскільки народ боровся за волю, честь, гідність (“Гамалія”, “Іван Підкова”, “Гайдамаки” і ін.).

Шануючи свою свободу, український народ, як засвідчує своїм словом великий Кобзар, з такою ж симпатією ставився до національно-визвольної боротьби інших народів, зокрема, чехів (“Єретик”) чи кавказьких горців (“Кавказ”). “Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!” – у цих словах не лише схвалення справедливої визвольної війни сусідів, а й проголошення критеріїв співжиття українців у загальнолюдській родині: вільним можеш відчути себе тільки поруч з вільним.

На ідеалах добросусідства грунтувалися не лише морально-етичні, а й суспільно-політичні прагнення українців: А всім вам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли.

(“Молитва”)

Почуття роду, родини виростало в українців із шанування громади, товариства. Громада формувала моральні, етичні норми, що вважалися законом. Порушення встановленого способу життя обумовлює, наприклад, вирок матері в поемі Т. Шевченка “Катерина”.

Характеристику народу Т. Шевченко доповнив і своєю самохарактеристикою. У своїй особі Т. Шевченко змалював український народ як такий, що розумівся на філософії, етиці, праві, всесвітній історії і за своєю інтелектуальною висотою почувався рівним у світовій родині і представив українців як націю з державними намірами та інтересами.

Однак, виявивши національні ідеали, охарактеризувавши позитивні риси свого народу, Т. Шевченко не ідеалізує його, не підносить над іншими народами, а говорить і про те негативне, що заважає українцям у їхньому розвиткові.

Нас просто не існує без Шевченка. У ньому вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.

Шевченко для нас близький, рідний.

Разом з тим Шевченко – завжди попереду. До нього треба зростати все життя. І сьогодні він для нас необхідніший, ніж будь-коли. Необхідні його правдивість, пристрасть, внутрішня сила та невситима жага свободи.






Твір на тему гордість україни.
Культ народу в творчості Т. Шевченка