Незабутнього століття не пам’яті справи
Росія в першій чверті XX століття переживало один з найтяжких періодів своєї історії. Революції, повстання, Перша світова й Громадянська війни – всі ці події залишили свій слід у долі людей. І вони не могли не відбитися в російській літературі. Так, Громадянська війна, війна жорстока, кривава, що з’явилася найбільшим нещастям для народу, зображена в добутках М. Булгакова, А. Фадєєва, Б. Пастернаку, І. Бабеля й деяких інших письменників. У них описувалися й воєнні дії, і відношення до них авторів, розповідалося про людей, що відстоюють свої ідеї,
Автор по черзі залишає читача те з одним, то з іншим героєм, з його переживаннями, думками. Але через це роман не перетворюється в не зв’язані між собою оповідання про різних персонажів. Загальним і найважливішим для всіх є інтерес до долі загону, його життя. На прикладі цих героїв письменник
Темою не менш відомого добутку, роману Бориса Пастернаку “Доктор Живаго”, є відношення інтелігенції до Громадянської війни. Юрій Андрійович Живаго – полонений лікар в “червоному” партизанському загоні. Його професійний борг – лікувати людей, полегшувати їхнього страждання. І це ж його головна мета. Він не робить розходжень між “білими” і “червоними”. Основна цінність для нього – людське життя. Живаго не приймає законів жорстокої Громадянської війни, вона противна всій його істоті. Навіть у полоні він не змінює своїм принципам, щепленим з дитинства. Юрій Андрійович намагається зрозуміти людей, з якими йому доводиться спілкуватися.
Антиподом Доктора Живаго можна вважати Памфіла Палих. Для цієї людини характерна категоричність у судженнях, суворість, жорстокість. Він убиває своїх рідних – дітей і дружину, щоб вони не потрапили в руки до “білих”. Загін у цілому менш благополучний і дисциплінований у порівнянні із загоном Левінсона. Особа загону, командир Микулицин, не витримує ніякого порівняння з командиром шахтарів. Він нерозумний, недалекий, він уживає в більших кількостях кокаїн. Він не здатний втілити свої бажання в реальність, не здатний керувати загоном належним чином.
Схожі ідеї неприйняття війни висловлює у своєму романі Михайло Булгаков. Навіть в епіграфі до “Білої гвардії” він дає понять, що за пролиту кров у цьому житті ніхто не відповість. Всіма подіями, описаними в добутку, керують дві “зірки”, Марс – символ кривавої, жорстокої війни й Венера – символ любові. Основні думки письменника несуть члени сім’ї Турбіних. Вони – представники київської інтелігенції. Всі люди, що приходять до них у будинок, зауважують, що там тепло й затишно. На вікнах висять штори, що відокремлюють будинок Турбіних від зовнішнього світу. Мешканці цього будинку позбавлені всякої манірності й серцеві. Вони поблажливі до слабостей інших, але непримиренні до всього вульгарного й підлому. Найнижчий, на їхню думку, учинок – зрадництво. І вони відкрито нехтують гетьмана й німців, що втекли й залишили місто без захисту. Тальберг, чоловік Олени, глибоко освічена людина, теж залишає місто, рятуючи своє життя. У його портреті підкреслюються двома слоями ока (виражається авторське відношення), пізніше звертається увага на його “щурячість”. Олексій Васильович, один з основних провідників авторських ідей, сприймає революцію й Громадянську війну як навислу над Росією погрозу, руйнування устояного порядку речей. До петлюрівців Турбіни ставляться вкрай негативно, називають їхньою бандою, що творить беззаконня. Як і Пастернак (зображення “людського обрубка” – солдата без руки й без ноги), Булгаков описує найжорстокіші сцени війни, наприклад “страта” єврея.
Письменник не говорить про свою приналежність до “червоних” або “білим”. Засуджуючи банду Петлюри, гетьмана, німців, він виступає як свідок. І те, що він бачить, представляється йому жахливим. Він описує події не з політичної, а із загальнолюдської позиції, цим він близький до Пастернаку.
Цикл оповідань І. Бабеля “Кінармія” також присвячений подіям Громадянської війни. Автор веде своє оповідання від імені людини, що бачили все, що відбувалося в Першій Кінній армії. Сам він був у цій армії як кореспондент “Червоного кавалериста”. Письменник намагається зображувати війну максимально неупереджено. В оповіданні “Лист” він доносить до читача зміст послання молодого солдата матері: батько вбив сина (брата автора листа), інший син убив батька. Про всім цьому Курдюків розповідає без емоцій, як про звичайному, щоденному справі. Для нього важливіше попросити мати краще піклуватися про кін. Свого відношення автор не виражає, але можна догадатися, що все відбувається йому здається жахливим.
У главі “Мій перший гусак” нічого особливого на перший погляд не відбувається: новачок убив гусака, чим заслужив повагу козаків, що раніше не вважали його “своїм” людиною. Але найважливіше те, що, убиваючи птаха, герой переступає через себе, через свою совість. Виникає відчуття трагедійності війни. А в іншім оповіданні (“Гедалі”) автор розповідає про свою мрію – “Інтернаціоналі добрих людей”, він хоче, щоб кожну добру душу узяли на облік і видали пайок. Опис військових подій у цілому об’єктивна, своя особиста думка письменник не виставляє напоказ.
У Громадянській війні не все було жахливо. У багатьох людях виявилися позитивні якості, їхнього почуття пройшли сувору перевірку. Навіть у таких умовах вони носили в серцях любов. Все це також знайшло відбиття в добутках російських авторів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)