Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка “Гайдамаки”
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію “Мені однаково, чи буду…”, тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіівському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Украіні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольноі енергіі народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша “Мені однаково, чи буду…” У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка
Ї все-таки, “не своя”, бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєі Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іі праці може не залишитися й “малого сліду”.
Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що “малого сліду не покину” на Украіні і що його “не пом’яне батько з сином”. Навіщо ця “маска” ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?
На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Украіні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, Ї все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків:
Та не однаково мені, Як Украіну зліі люде Присплять, лукаві, і в огні Їі, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему украінськоі націі, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженоі в огні революційних перетворень Украіни, окраденість у час іі оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію “Мені однаково, чи буду…” зверненням-попередженням сучасному поколінню украінців.
Вплив творчості Шевченка на розвиток украінськоі літератури, мистецтва, духовноі культури. Передусім звертає на себе увагу вступ до поеми. Та й не один, а два. У них даються міркування про історію гайдамацького руху, про ті джерела, до яких звертався Шевченко, створюючи поему. Але особливе значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про украінську мову, літературу. Шевченко стверджує, що він пише тією мовою, “що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла”. Саме “Кобзар”, “Гайдамаки” були першими ластівками украінськоі літератури, а Шевченко, як Данте в Італіі чи Пушкін у Росіі, став основоположником украінськоі літературноі мови та національноі літератури. І якщо вся поема Ї це уславлення мужності народних борців за свободу, то ці сторінки поеми
Ї приклад справжнього подвигу геніального поета, який протиставив “шляхетній” і культурній тематиці тогочасноі літератури свою “кобзарсько-мужицьку” музу.
Найяскравіші і найбільш вражаючі сторінки поеми присвячені картинам визвольноі боротьби украінського народу. Пекельнеє свято По всій Украіні сю ніч зареве, Потече багато, багато, багато Шляхетськоі крові. Козак оживе Ї Вірними лицарями свободи постають перед нами Ярема, Залізняк, Гонта. Хіба можна забути, як на тлі кривавих пожеж народноі помсти вимальовується постать у чорній киреі: мужній ватажок народного повстання Іван Гонта своім синам хату серед степу “глибоку будує”, просить у них прощення за те, що змушений був убити іх. Непомірно дорогу ціну заплатив він за свободу. Спочивайте, діти, Та благайте, просіть бога, Нехай на сім світі Мене за вас покарає, За гріх сей великий! Простіть, сини! Кожен рядок, кожне слово цієі поеми дзвенить славою козацькій вольниці, возвеличує подвиги в ім’я свободи рідного народу. Поема сповнена і великою тугою за тими славними часами. Серце поета болить від того, що правнуки героічних прадідів ходять у ярмі, забули своє минуле. Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”
У ряді своіх ранніх творів Шевченко оспівав героічне минуле украінського народу. Поема “Гайдамаки” посідає визначне місце в творчості поета. “Гайдамаки” написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив іі поет В. І. Григоровичу, секретареві Академіі мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для іі написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: “Про те, що діялось на Украіні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей…”, Ї писав Шевченко у передмові до поеми. Багато розповідей про Коліівщину чув малий Тарас від свого діда, що був іі активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У “Епілозі” поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує ті захоплені розповіді діда: Столітні очі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось: Як ляхи конали, як стріха горіла. Сусіди од жаху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать. Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:
Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я іі онукам тепер розказав. Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов’язаними з Коліівщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичного ладу Речі Посполитоі, конфронтаціі магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема Ї королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та іхньоі ролі в спричиненні Коліівщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чайковського “Вернигора” і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема Ї вбивства Гонтою своіх синів. Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина. Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліівщини. Гайдамаки для них Ї “злодіі”, “розбійники”, “криваві бунтівники”, що заплямували себе жорстокою розправою над панами. Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. У основу поеми він поклав оцінку Коліівщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-переказах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав з великим зацікавленням. Це “Історія Малоі Росіі” Д. Бантиш-Каменського, “Історія Русів” невідомого автора, “Історія королівства польського” та ряд інших праць. У “Епілозі” поет спеціально розглянув облудні погляди на гайдамаків як на розбійників і пристрасно заперечив іх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні героі, сини народу, патріоти, гайдамаччина Ї як героічна сторінка визвольноі війни украінського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Отже, основним джерелом створення поеми “Гайдамаки” стала видатна історична подія
Ї селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історіі Украіни, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час. Найважливішими стали для поета історичні пісні, думи та перекази, в яких подіі з історіі Украіни трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата украінська народна творчість була для поета також і значним фактором у формуванні його історичних поглядів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)