Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”)
Що для людини є найголовнішим у житті? Виявляється, право називатися людиною в будь-яких обставинах. Нехай тобі нелегко доводиться у житті, нехай тебе оточують безпринципні й нечесні люди, нехай вся планета стане для тебе тюрмою, але ти повинен зберегти свої принципи, бути вірним своїм ідеалам, бо ти, перш за все, Людина, якій підвладно усе. Саме так, на мій погляд, міркував Григорій Многогрішний з роману Івана Багряного “Тигролови”, коли життя випробувало його на це високе і почесне звання.
Як буде почувати себе людина, коли її хапають
Цей дух дав йому сили протягом п’яти днів шукати собі притулку, рятуючись від голоду, смертельної втоми і ворожих наглядачів. Він дав йому бажання жити далі, переборовши небезпечну хворобу і подарувавши щире кохання. Григорій пристав до тигроловів, які віддячили йому за спасіння життя своєї дочки урятуванням і теплом своєї домівки, щедрістю своїх душ. Чи міг сподіватися цей хлопець, що серед тайги знайде маленький куточок рідної Батьківщини, відчує себе повноправним членом щасливої родини Сірків, де живуть люди, горді, несхитні у вірі в правду та совість? Їм довелося покинути Україну, коли “прийшла совєтська власть і все перевернула”. Ці люди переїхали у нетрі, щоб бути подалі від усіх. Але, на щастя, не втратили людяності й щирості, чистоти своїх сердець. Вони обігріли і молодого хлопця, який майже зневірився у житті, дали йому надію на краще. Можливо, тому поряд з ними Григорій відчуває себе дуже затишно, ніби навіки поріднився з цією родиною.
Під стать сім’ї Сірків і їхні куми Морози. “Гора з горою не сходиться… А два роди – два древніх і славних роди навіть в такім океані, в таких безмежних нетрищах не змогли розминутися”. Так, чесних людей не так багато залишилося у країні: хто з них мовчить, боячись виступити проти існуючого ладу і загриміти у Сибір, хто корчиться від тортурів у в’язницях. Та ще, може, блукають нетрями такі, як Сірки та Морози. Їхня віра у правду підтримує Григорія, їхні страшні розповіді про знущання над українцями у таборах роблять хлопця ще сильнішим духом. Він у темряві знаходить воду, ризикуючи своїм життям. Григорій, на думку молодиці Морозівни, схожий на “ідола”, тому обов’язково повинен був її знайти, врятувавши тим самим усіх від спраги. Рятує цей простий хлопець і українських дівчат від голоду, купивши їм у ресторані їжі. Він відчуває себе одним цілим з усією Україною, хай і зневаженою, хай і сплюндрованою. Григорій гордо несе звання Людини; він хоче “вийти просто грудьми” назустріч життю і не ховатися від нелюдів, які примушують людей скніти від відчуття небезпеки, лякатися навіть власної тіні.
У бою, де зустрічаються правда і брехня, чесність і підлість, хтось неодмінно переможе. Частіше чомусь це вдається підлості, але ненадовго, бо її принципи лише видумані нечесними, нещирими людьми. Вони, як і повітряні замки, дуже швидко тануть у повітрі, щоб більше ніколи не з’явитися знову. А життя продовжується, життя перемагає і залишає у минулому усі неприємності, даруючи свободу і радість буття. Але дарує лише тим, хто, на мій погляд, гідний називатися людьми, а не людцями.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)