Мої роздуми над рядком М. С. Гумільова
Доля, особистість і творчість Миколи Степановича Гумільова викликають зараз великий інтерес. Це не дивно, тому що його творчість сповнена сміливості, новизни, гостроти почуттів, схвильованої думки. Гумільов був необгрунтовано зарахований до учасників контрреволюційного руху і розстріляний (йому було 35 років). Цей постріл у 1921 році перервав його творчий шлях.
Свій перший вірш “Я в лес бежал из городов…” Гумільов опублікував у журналі “Тифлиський листок” у 1902 році, тобто в 16 років. У 1905 році з’явилася книга віршів “Путь
“За вибором тем, за прийомами творчості автор явно приєднується до “нової школи” у поезії. Але поки його вірші – тільки переспіви й імітації, далеко не завжди вдалі”, – писав В. Брюсов про першу збірку Гумільова, яку було випущено, коли він ще учився в гімназії. Якоюсь мірою Брюсов був правий. І все-таки, юнацькі, “конкістадорські” вірші мали свій настрій.
Новий підхід М. Гумільова до світу спостерігаємо у таких рядках:
Как смутно в небе диком и беззвездном!
Растет туман… но я молчу и жду,
И верю, я любовь свою найду…
Я конкистадор в панцире железном.
“Конкістадор”
У 1908 р. виходить його друга книга “Романтические цветы”, в якій духовні запити Гумільова знайшли подальший розвиток. Тут відчувається прагнення до сильних і прекрасних почуттів: “Ты среди кровавого тумана к небесам прорезывала путь”; “…перед ним неслась, белее пены, Его великая любовь”. Але тепер бажане ввижається лише в мріях, видіннях. Збірка хвилює смутним авторським відчуттям нетривкості ви-соких поривів, примарності щастя в буденному житті – і одночасно прагненням до прекрасного.
Більшість віршів Гумільова мають спокійну інтонацію. Але незвичний стиль надає їм внутрішньої напруженості. У своїх віршах поет “оживляє” легендарні мотиви, творить фантастичні перетвореннг,
Багато з яких автор почерпнув, мандруючи по Африці. У деяких своїх віршах поет доносить загальне трагічне становище світу: “Пусть смерть приходит, я зову любую. Я с нею буду драться до конца”…
У збірці “Жемчуга” Гумільов висловлює свою повагу до діянь таких незабутніх мандрівників, як Кук, Лаперуз, да Гама. Невеличкий цикл “Капитаны” породжений тим же прагненням до незвіданого, тим же схилянням перед подвигом:
Ни один пред грозой не трепещет,
Ни один не свернет паруса.
З іменами великих мандрівників входить у цикл “Капитаны” поезія великих відкриттів, непохитної сили духу всіх, “кто дерзает, кто хочет, кто ищет”.
У збірках “Костер” і “Огненный стояк” автор торкається до світу таємничого, непізнаного. Йому близькі образи зірок, неба, планет. При деякій “космічності” дій усі вірші виражали погляди на цілком земні процеси. І все-таки навряд чи можна говорити про творчість Гумільова як про поезію ре-алістичну. Він зберіг романтичну винятковість, химерність душевних процесів. Але саме таким нескінченно дороге нам слово Майстра.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)