Мої роздуми над віршем Андрія Малишка “Гомін, гомін по діброві”

До славної сторінки в історії нашої країни – боротьби українського народу проти шляхетської Польщі за своє соціальне й національне визволення під керівництвом відважного гетьмана Богдана Хмельницького звертається поет Андрій Малишко у вірші “Гомін, гомін по діброві”.

Тривогу і неспокій тих буремних часів передано у рядках:

Гомін, гомін по діброві,

А над полем все заграви…

Пожовтіли буйні трави.

Наче сама природа: поле, вітер, діброва – доносить-довіває нам подробиці давно минулих подій, які відбувалися на

цій землі.

У вірші звучить звертання-заклик Богдана Хмельницького до козаків, яких він любовно і по-дружньому називає “хлопцями”, згуртувати свої сили, одностайно виступити проти ворога за рідну неньку-Україну, що, мов квітка, в’яне від шляхетської наруги і сваволі.

Згадка про Жовті Води повертає читачів до тих давніх часів, коли козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вщент розгромило польсько-шляхетське військо біля річки Жовті Води. Шляхта розбита, вона, тікаючи, “топче дикі терни, загубивши шлях додому”.

Природа у вірші є ніби учасником змальованих подій, вона поділяє з людьми радість перемоги і сумує за загиблими:

Гомін, гомін по діброві,

А над полем все заграви…

Пожовтіли буйні трави.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мої роздуми над віршем Андрія Малишка “Гомін, гомін по діброві”