Моє ставлення до образу Платана Ангела (за п’єсою О. Коломійця “Дикий Ангел”)
Образ Платона Ангела з п’єси Олексія Коломійця “Дикий Ангел” є одним з тих літературних образів, до яких важко поставитися однозначно. Звісно, література дуже давно відійшла від зображення однозначно позитивних чи негативних людей, розуміючи, що в житті немає чистих чорних або білих кольорів, так само немає суто добрих чи поганих людей. Втім здебільшого ми можемо скласти своє враження щодо кожного образу, який зустрічається нам у книжках, нехай це часом буде й суто суб’єктивне ставлення.
Платон Ангел – голова родини у найповнішому
Платон Ангел у своєму підході до виховання набагато принциповіший за свого сусіда, він тримає дітей, як кажуть, в залізних рукавицях. Як на мене, є у його поглядах і позитивне і негативне, навіть важко визначити, чого більше. Так, Платон змалку привчає дітей до праці у майстерні, сам він ніколи не був лежнем: трудився і на заводі, і у власній майстерні. Діти звикали до праці, набували певних навичок, усі зароблені гроші віддавали батькові. Це й зрозуміло: досвідчена людина, голова родини може дати раду заробленим грошам, але сини подорослішали, а ситуація не змінилася. Навіть у дорослих синів Платон забирає зарплату, хоча вони вже знайшли свій шлях у житті, Петро обійняв керівну посаду.
Промовистим є епізод, у якому Платон примушує Петра відмовитись від його рішення будувати будинок на проблемній ділянці землі, взявши на себе відповідальність за ухвалене раніше рішення. Мені подобається безкомпромісність Платона у справах, які стосуються порядності та чесності, але зовсім не подобається та сама безкомпромісність, яка, до речі, межує з егоїзмом, у іншому. Платон Ангел навіть дозволяє собі втручатися в особисте життя вже дорослих дітей. Як на мене, це неприпустимо.
Щодо моєї особистої думки, то самостійність, здатність приймати власні рішення та нести відповідальність за них – взагалі головне, чого має навчити батько дітей. Те ж саме стосується і навчання: у навчальних закладах, на мою думку, мають вчити думати і “вчити вчитися”; у родині мають вчити самостійно думати вже не з приводу наук, але з приводу життя і вчити вчитися у життя, у оточуючих, на власних та чужих помилках. Я думаю, кожна людина вже з підліткового віку має жити власним розумом. Нема нічого поганого в тому, що юнак або дівчина житиме до закінчення навчання, наприклад, із батьками, але це матеріальний бік питання, у духовному ж розумінні самостійність та незалежність має прийти якомога раніше. А завдання батьків – з раннього дитинства виховувати дитину так, щоб ця незалежність призводила не до проблем із законом, а до повноцінного гармонійного існування неповторної, несхожої на інших справжньої особистості.
У своїй драмі Олексій Коломієць порушує одвічні проблему – проблему батьків і дітей. Ця проблема існуватиме доти, доки існуватиме саме людство. Тому годі шукати розв’язання цього питання у цій п’єсі або в якійсь іншій, та попри це твір “Дикий Ангел” Олексія Коломійця дає нам стимул самому порозмірковувати над цим питанням, і ці роздуми, цілком можливо, допоможуть нам у наших стосунках із батьками або й у стосунках із власними дітьми в майбутньому.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)