Мотив стихії у творчості Бориса Леонідовича Пастернаку
За основу роботи був узятий роман “Доктор Живаго”. Це було зроблено з кількох причин. По-перше, тому що роман писався не один рік, він досить великий по обсязі, і автор вклав у нього весь свій досвід, свій талант, тим більше що цей добуток, плюс до всьому, довго виношувалося й обмірковувалося письменником. А по-друге, тому що цей роман є як би заключним етапом творчості Пастернаку, його найбільший і самий значимої, на мій погляд, роботою.
Дійсно, мотив стихії проходить через всю творчість Бориса Пастернаку. Ми зустрічаємося зі стихіями й
Автора, і в збірниках більше пізніх віршів, і в поемах, і в прозі, і, звичайно, у романі “Доктор Живаго”.
У романі “Доктор Живаго” зібрані всі види стихії, які зустрічаються окремо, в інших добутках Пастернаку. У романі ми зустрічаємо стихії грози, заметілі, бурану, хуртовини, вогню, любові, пристрасті, творчого натхнення, революції.
Всі стихії, що зустрічаються у творах Бориса Леонідовича Пастернаку можна розділити на стихії природи й стихії, так сказати, людського миру, створені людьми, що стосуються тільки людей. До стихій природи можна віднести хуртовину, буран, заметіль, грозу,
Ця стихійність дозволяє авторові живее й красочнее описувати події, що відбуваються, дає можливість читачеві зануритися в навколишній світ, побачити, відчути його. Через описи стихій Пастернак глибоко розкриває внутрішній мир героїв, їхнього почуття й відчуття, їхнє відношення до происходящему навколо. Мені здається, і сам автор був стихійною людиною, вона почував стихію, жив у ній. Адже людина не випробувала, що не відчув її ніколи не зміг би так точно, яскраво описати її. Я вважаю, мотив стихії відіграє величезну роль у творчості Бориса Леонідовича Пастернаку, і без нього добутку автора були б сухими й безжиттєвими, навіть, швидше за все їх взагалі б не було, адже представити нудного спокійного, монотонного Пастернаку, по-моєму, просто неможливо.
У чому ж полягає значення Бориса Пастернаку для росіянці й світовий літератур?
Він показав трагедію ХХ століття через призму людських душ, відтворив всі переживання творчої особистості, що потрапила на перехрестя зла й насильства, і змогла зберегти в собі волю й живий дух. “Доктор Живаго”: живий – Живаго, “В ім’я Духа Живаго…”. Юрій Живаго, герой добутку, – доктор, він, незважаючи ні на що, зберігає в собі відчуття волі, здатність мислити й любити. Але він не може жити у світі зла й насильства. Його смерть символична. Але Пастернак затверджує думка, що дух людини залишається жити й після смерті. Тому роман завершується віршами Юрія Живаго, які несуть світло високої духовності й тим самим заперечують темряву й морок жорстокості.
Пастернак – кращі традиції Пушкіна й Лєрмонтова, Тютчева й Фета, Гейне й Міцкевича. Він створював філософську поезію, насичену складними питаннями епохи, які дозволяв, насамперед, з моральної позиції.
У творчості Пастернаку ми знаходимо й відбиття життя в його реальних формах, і символічні знаки, і футуристичні пошуки, і романтичні мріяння, і імпресіоністичні замальовки. Тому поет не вміщається в простір одного якогось методу або напрямку. Його творчість дістає вершин світового мистецтва й ставить автора на почесне місце серед класиків ХХ століття.
Мир Пастернаку, виявлений у його творчості, ще чекає всебічного дослідження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)