Місце комедії “Мішанин-шляхтич” у творчому доробку Мольєра
XVІІ століття у Франції – століття театру. У французьких класичних трагедіях цього періоду заявила про себе криза світогляду класицизму, який виявився неспроможним знайти згоду між стремлін-ням до спільного блага з особистим щастям людини. Серед французьких драматургів особливо яскраво виділяється творчість Корнеля, Расіна та Мольєра. П’єр Корнель був автором п’єс “Сід”, “Горацій”, де панують ідеї перемоги громадянського обов’язку над особистими почуттями. Ідеалом Корнеля була відважна, вільна людина, що гордує смертю
Сюжети найвідоміших п’єс Жана Расіна “Андромаха” і “Федра” змальовують особисті стосунки між людьми, його герої обстоюють свою гідність перед деспотією. Расін – неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики. Пристрасті героїв часто перемагають розум, спричиняють насильство, а розум має чинити опір насильству. У Расіна мораль допомагає глибше проникнути в людську натуру і переважає над громадянським звучанням тем. Видатний майстер комедії Мольєр
Зовнішність Мольєра не можна назвати привабливою: велика голова на короткій шиї, маленькі очі, товстий плескатий ніс, великий рот, густі чорні брови. Він відзначався міцною статурою, але ноги були закороткі. Надто швидкий темп мовлення, глухий голос і не завжди правильна артикуляція не давали йому змогу грати трагічні ролі або ролі героїв-коханців. Але в комічних образах він був неперевершеним! Ті недоліки зовнішності, що пересічній людині часто приносять біль і страждання, для кар’єри актора можуть стати вирішальними. Підтвердження цьому парадоксу можете легко можете знайти і ви серед сучасних зірок театру і кіно.
Комедія “Тартюф” (1664-1669) спрямована проти духовенства – смертельного ворога театру і всієї світської буржуазної культури. 12 травня 1664 під назвою “Тартюф, або Лицемір” комедія викликала шквал обурення з боку “Товариства святих дарів” – таємної релігійно-політичної організації аристократів, заможних чиновників і духовних осіб. В образі Тартюфа Товариство угледіло сатиру на своїх членів і добилося заборони вистави. У новому вигляді п’ятиактна комедія під назвою “Обманщик” була допущена до постановки, але після першого ж спектаклю її зняли. Тільки через півтора року “Тартюф” був нарешті поставленийутретій, остаточній редакції.
Розширивши контури образу Тартюфа, зробивши його не тільки ханжею, лицеміром і розпусником, але також зрадником, донощиком і наклепником, показавши його зв’язки з судом, поліцією і придворними сферами, Мольєр значно підсилив сатиричну гостроту комедії, перетворивши її на памфлет на сучасну Францію.
У “Дон-Жуані, або Кам’яному гості” (1665) Мольєр спрямував вістря своєї сатири в саме серце феодального дворянства. Поклавши в основу п’єси іспанську легенду про чарівного спокусника жінок, який зневажає закони “божеські” і людські, Мольєр додав цьому мандрівному сюжету, що облетів майже всі сцени Європи, оригінальної сатиричної забарвленості. Образ дон Жуана, цього улюбленого дворянського героя, який втілив всю хижу активність, честолюбство і владолюбство феодального дворянства в період його розквіту, Мольєр наділив побутовими рисами французького аристократа XVІІ ст. Своє обурення паразитичним дворянством, втіленим в образі дон Жуана, Мольєр вкладає у вуста його батька, старого дворянина дона Луіса, і слуги Сганареля, які кожен по-своєму викривають недоліки дона Жуана, вимовляючи: “Походження без доблесті нічого не варте”, “Я швидше надам пошану синові носильника, якщо він чесна людина, ніж синові вінценосця, якщо він так само розбещений, як ви”.
Образ витканий не лише з негативних рис. За всієї своєї негативності дон Жуан надзвичайно чарівний: він блискучий, дотепний, хоробрий, і Мольєр, викриваючи свого героя, одночасно милується ним, віддає належне його лицарській звабливості.
“Мізантроп”‘(1666) – типовий зразок “високої” комедії з поглибленим психологічним аналізом відчуттів і переживань героїв, з переважанням діалогу над зовнішньою дією, з повною відсутністю фарсового елементу, зі схвильованим, патетичним і саркастичним тоном монологів головного героя. “Мізантроп” стоїть окремо в творчості Мольєра. Він свідчить про той момент в його літературній діяльності, коли в задушливій атмосфері версальського двору зацькований ворогами поетне витримав/відкинув комічну маску і заговорив віршем, “облитим гіркотою і злістю”.
Занадто глибоку і серйозну комедію холодно зустріли глядачі, які шукали в театрі понад усе розваг Щоб врятувати п’єсу, Мольєр приєднав до неї блискучий фарс “Лікар мимоволі”. Незважаючи на суворі правила класицизму, дотримання яких було обов’язковим у драматургії того часу, Мольєр створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класици-стам, – протистояння пристрастей здоровому глузду. Комізм – у невідповідності реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонами, розкриває найтиповіші характери.
Це відзначає, що в комедії “Міщанин-шляхтич” реалізовано важливу настанову класицизму – прагнення виховати глядача (уданому разі: “не будьте такими, як оцей Журден”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)