Твір на прикладі комедії “Тартюф”
Чи комедія не самий важкий жанр літератури. Про природу комічного ефекту міркували філософи стародавності й новітніх теоретиків мистецтва, але ніхто ще не дав вичерпного пояснення. Англійський драматург Сомерсет Моем заявив, що “відносно комедії висувати вимогу реалістичності навряд чи розумно. Комедія – штучний жанр, у ній доречна тільки видимість реальності. Сміху варто домагатися заради сміху”. Мольєр, творець національної французької комедії, що переступив рубежі свого часу й границі своєї країни, класик світової літератури,
Саме такий був сміх Мольєра. Театр Мольєра, по суті, велика школа, де драматург, сміючись і балагурячи, повчає глядача веселою жартівливою мовою, ставлячи перед ним найглибші політичні, суспільні, філософські, моральні проблеми. Ім’я Тартюфа відомо
На сцені Тартюф з’являється не відразу, а лише в третьому акті. Протягом двох актів глядач готується до споглядання негідника. Глядач напружено чекає цього моменту, тому що тільки про Тартюфа мова йде на сцені, про нього сперечаються: одні клянуть його, інші, навпаки, хвалять. Це метод роботи Мольєра. Такий театр. Промінь прожектора спрямований в одну крапку, на одну заздалегідь узяту рису характеру, все інше за межею цього яскравого променя залишається в тіні. Весь людський характер не вимальовується в цілому, тому що це не входить у завдання автора, зате найбільшої опуклості досягає чільна риса.
Мольєр пам’ятає головний принцип своєї програми: повчати, розважаючи. Він смішить глядача, прибігає іноді до прийомів оголеної клоунади (повний комічного ефекту діалог між Оргоном і служницею Доріної). Сутність проповідей Тартюфа з’являється глядачеві в комічних визнаннях простуватого Оргона, коли він із благочестивим захватом розповідає про свої почуття, породжуваних проповідями Тартюфа, і йому невтямки, що почуття ці нелюдські по суті: Хто треба йому, вкушає мир блаженний, И мерзенність для нього – усе тварини у всесвіті, Я стаю іншим від цих з ним бесід; Він всіх прикмет у мені стирає слід И робить мене чужим усьому на світі…
Репліка Клєанта, з жахом слухаючі захоплені мовлення Оргона, обманутого, осліпленого “благочестям” Тартюфа, повна найглибшої іронії: “Як людяно те, що він викладає!” Тартюф скорив Оргона своїм мнимим благочестям, показним самоприниженням – давньою зброєю ченців-лицемірів. Не обходиться тут і без фарсового (зовнішнього) комізму. Такий, наприклад, оповідання про подвижництво Тартюфа: Намедни він себе жорстоко дорікав За те, що изловил блоху, коли молився, И, клацаючи її, над міру гарячився. Мольєр пам’ятав мудре правило: знищувати супротивників, піднімаючи їх на сміх. Ошуканець, негідник тріумфує. На його стороні право, закон, але Тартюфа наздоганяє караюча рука короля, “чий гострий погляд простромлює всі серця й не мистецтвом негідника”.
Однак розв’язка комедії настільки несподівана й так мало реальна, що хоч і утішає глядача, що щиро бажає бачити порок покараним, а чеснота торжествуючої, але й дає скептичним розумам їжу для сумнівів: чи можлива така розв’язка, чи не типовіше інше, а саме торжество лицеміра. Мольєр ратує за помірність. Він ворог крайностей. Ця гуманістична ідея особливо разюча у світлі рішучого осуду негідника Тартюфа і їм проповедуемой протиприродної моралі.
Оргон переходить від однієї крайності до іншої: від сліпий, що не терпить ніяких сумнівів віри в достоїнство людини до настільки ж сліпої недовірливості до усім. Ні, більше немає чималих людей: Від них я в жаху готовий бігти всюди, – містить Оргон, разуверившийся в Тартюфі. Його переконує Клєант – рупор ідей автора: не можна по одному негіднику судити про усіх.
Як дивно, право ж, улаштована людина! Розумним ми його не бачимо й вовек; Межі розуму йому тесней темниці; Він силкується у всім переступити границі,
Обурюється Клеант. Помірність, природність, здоровий погляд на речі, гуманна терпимість до слабостей людини й нетерпимість до всього, що псує життя людини, – от моральна філософія Мольєра.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)