Висміювання пихи і марнославства в комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”

Справжнє прізвище – Поклєн. Завдяки Мольєру виник французький театр комедії. Мольєр поєднав у своїй творчості народний французький фарс та італійську імпровізаційну комедію, традиційні маски підкреслив деталями живого побуту, на сцені повноправно звучить мова простого народу.

1652 р. – на сцені розігруються невеличкі фарси, написані Мольє-ром. 1653 р. – зіграна перша повноцінна комедія. Протягом тринадцяти років Мольєр зі своєю трупою гастролює провінціями Франції. Це були важкі, але щасливі роки. Зрештою трупа Мольєра виступає в Парижі, де отримує похвалу найвищої особи – короля, і тепер уже не полишає сцени столиці. Він пише одну за одною п’єси: “Тартюф” (1665), “Мізантроп” (1666), “Лікар попри бажання” (1666), “Скупий” (1668), “Міщанин-шляхтич” (1670).

Комізм – у невідповідності реальних. подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери. Талант Мольєра полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей.

У п’єсі “Міщанин-шляхтич” Мольєр яскраво показав суспільне життя Франції XVII століття. Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка

завдає чим::чо клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються з нього: перукарі, шевці, само ліані “вчителі” етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Від свого імені він дарує красуні Дорімені коштовності, які передав йому для неї Журден. Виникає комічна ситуація, герої го-ііорить, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їхню цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує “посвячення у муфтії”. “Міщанин-шляхтич” – яскравий взірець “високої комедії”. За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта зумовлена їхнім становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значущість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що кожен мусить робити в житті свою справу.

Головний герой п’єси буржуа Журден захотів на старості здобути і титул, і звання, захотів навчитися аристократичних манер і завів у себе вдома цілий штат учителів. Журден смішний, бо не розуміє, що середовище, до якого він хотів продертися, не’ заслуговувало на такі мрії: воно було гірше за нього. Бажаючи бути шляхтичем, він намагається робити все “як у знатних панів”. Спочатку він замовив собі дорогий одяг. Дужесмішним він з’являється у 1-й дії вранці перед слугами і вчителями. Його просте грубе обличчя увінчане нічним ковпаком. Вузькі панчохи ледве натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверх усього халат з барвистої індійської тканини, – так зодягнений новоявлений шляхтич.

Журден найняв собі вчителів, які безсоромно спустошують його кишеню і сміються з нього за його спиною. Він жалкує, що батьки не дали йому освіти. Та автор сміється не над запізнілим потягом до наук – йому неприємні люди, які схиляються перед удаваними кумирами і гублять свою людську гідність. Мольєр обурюється поведінкою Журдена, який, забувши свою станову гордість, щасливий, що граф Дорант дійшов до “дружби” з ним і користується його кредитом.

У пародійному зображенні вчителів автор висміює безглуздість того, що аристократи видають за справжню культуру. Наприклад, на уроці філософії пом’ятий у бійці наставник намагався привабити свого немолодого учня розумінням законів логіки, етики, фізики, трьох процесів мислення. І цей урок закінчується редагуванням любовної записки. Але Журден задоволений набутими знаннями, адже він пізнав різницю між віршами і прозою. “Все, що не проза, то вірші, що не вірші – то проза”.

Журден Перестає бути собою. Та ж від природи Журден тямущий, знає ціну копійці, розуміється на людях (бачить наскрізь шахрая-крав-ця). Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає абстраговано-роздуті варіанти послання, говорить про ясність думки, кмітливість Журдена. Але зближення з графом засліплює міщанина, позбавляє його здорового глузду, роздмухує пиху. Журден висловлює презирство до людей свого стану, відвертається від рідні, відмовляє нареченому дочки, не шляхтичу, вигадує собі “даму серця”.

Цей потяг до уявної пошани дає змогу Клеонтові обдурити Журдена маскарадом і отримати згоду на шлюб з Люсіль. Мольєр не показав нам, як поводитиме себе Журден, коли він відкриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, автор ставив за мету, щоб буржуа, які заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе.



Кожен коваль своєї долі.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Висміювання пихи і марнославства в комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”