“Мала проза” Булгакова
В “малій прозі” булгаковський погляд на речі, вихований у традиціях Гоголя й Щедріна, одержує величезну кількість свіжих підтверджень. Майбутнє самовизначення Булгакова як письменника “містичного” багато в чому, здається, харчувалося тією інформацією, що він безперервно одержував у роки, віддані дрібній газетній роботі. Не треба перебільшувати ступінь впливу цього матеріалу, що, цілком імовірно, лягав на вже розпушений грунт. Але важливий факт прямого співвіднесення в “малій прозі” класичних тим і мотивів з палючою сучасністю.
У ці дні Художній театр кипить внутрішніми суперечками: одні бачать у тім, що відбулося, тільки “варварство”, руйнування пам’ятників старовини й російської культури, пропонують заявити “рішучий протест”. Інші пропонують “цілковите відмежування всіх діячів мистецтва від усякого втручання в політику”. Збори членів Товариства,
Проходить перший післяреволюційний місяць, відкриваються двері театрів. На сцені МХТ знову Чехов, Островський, Грибоєдов, “Синій птах” і “Сіло Степанчиково”. Театр грає й вірить у те, що треба зберегти безперервність культурної традиції. Через кілька років в “Одноденній газеті Комітету академічних театрів” Станіславський напише: “Театр – не розкіш у народному житті, але нагальна потреба. Не те, без чого можна й обійтися, але те, що незаперечно потрібно великому народу… Не можна на час відкласти театральне мистецтво, повісити замки на його майстерню, призупинити його буття. Мистецтво не може заснути, щоб потім по нашому бажанню прокинутися. Воно може лише заснути назавжди, умерти
У той же передноворічний день, одержимі подібним почуттям, у Художньому театрі проводять збори Товариства. Обговорюється проект реорганізації справи, і Станіславський уперше пропонує ідею, що протягом декількох років, аж до від’їзду на закордонні гастролі в 1922 році, стане його иёе йхе відносно майбутнього МХАТ. Він пропонує всі постановки театру здійснювати тільки в студіях і студійному порядку й все краще, що народиться там, переносити на сцену метрополії. Таким чином, Художній театр фактично перестає існувати у своїй колишній основі. Ця приголомшуюча ідея харчувалася найгострішим бажанням відновлення, що володіло тоді Станіславським. Наскільки вона була несподіваної, свідчить оцінка В. Ф. Грибунина. У листі до Немировичу-Данченко, що цієї ідеї теж не приймав, актор оцінить речення “нашого більшовика К. С.” як руйнівне й нищівне8.
Справа була, звичайно, не в більшовизмі К. С. Просто інакше режисер не уявляв собі розвиток створеного їм театру, його творчий рух, його місце в новій Росії як збирача й хоронителя російського мистецтва
У травні 1918 року Станіславський знову пропонує театру проект реорганізації справи на нових творчих початках. “Все краще, що буде створено кожної з окремих студій, дожно бути принесене після ретельних виправлень на сцену основного МХТ, що є гордістю всіх труп. Це не той МХТ, що ми знаємо в теперішньому його виді, і не той, котрий був колись, а інший, кращий, найкращий, який може бути створений при готівці його силах. Це театр – Пантеон російського мистецтва, перед яким сучасний МХТ із його “Скрипками”, “Лабетами” повинен здаватися банальним і вульгарним”.
“Наш більшовик К. С. ” погоджується навіть бути диктатором у справі художнього перевороту в театрі. Але ні диктатором, ні керівником “Пантеону” йому бути не довелося. Історія йшла іншим шляхом, студії, на які Станіславський покладав величезні надії, рвалися до самостійності, про “Пантеон” особливо не помишляли. Звиклі мислити життя свого театру сезонами, Станіславський і Немирович-Данченко ніяк не можуть налагодити звичний ритм. У роботі немає жодної п’єси, жоден новий автор не з’являється в стінах Художнього театру. Ідуть старі спектаклі й ті, що дають студії. У жовтні 1919 року МХАТ виявляється розколотим надвоє, тому що качаловская група, що виїхала влітку на Україну, виявилася відрізаної від Москви денікінськими військами. Восени 1919 року положення театру стає катастрофічним. Станіславський знову звертається до колективу й знову намагається переконати всіх, що єдиний шлях порятунку – перетворення МХТ в “Театр-“Пантеон”: ” чиРозуміє театр, що я не маю сил відмовитися від цієї мрії, тому що я твердо знаю, що без цього Художественкому театру призначено розсипатися в самому найближчому часі. “Пантеон” же може зберегти до відомого ступеня те, що нами зроблене за все наше життя. Чи розуміє театр, що служити тому, що відбувається в театрі зараз, немає ні сил, ні змісту, особливо коли знаєш, що залишилося жити недовго. Такий театр треба скоріше й зі славою закрити. Чи розуміє театр, що без ідеї й мети я ні фізично, ні морально працювати не в силах…”
У листопаді 1919 року у Владикавказе Булгаков публікує статтю “Прийдешні перспективи” – перше й багато в чому пророчий виступ письменника. Кинуте “звання лікаря з відмінністю”. Замислюються й виконуються перші п’єси, виношується задум великого роману про “росіянці усобице”…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)