Людина й доля у творах Булгакова

Людина кидає виклик долі, прагнучи переграти життя. В “Мольере” маркіз сідає грати крапленими картами із самим Людовиком, символом земної могутності й закону. Особливого роду “азарту” не далекі в Булгакова навіть вищі сили, яким, здавалося б, нема чого катувати долю через передвіщене результату. Але ні, гра можливостей і “варіантів” потрібна й ім. Нахабний котяра Бегемот бореться з Воландом, по-ноздревски скрадаючи фігури! При цьому шахи їх – особливі, живі

Картаті поля виявляються полями життя. Котяра програє, але не

здається, грає до можливої межі (“здаюся винятково тому, що не можу грати в атмосфері цькування з боку заздрісників”).

Пушкін визнавався приятелеві: “Пристрасть до гри є найдужча зі страстей”. У російській культурі, у характері державності, як вона складалися історично і які можливості відкривала вільному діянню особистості, “найдужча зі страстей” людських мифологизировалась, ставала свого роду моделлю буття, де все бесконечно впорядковане й не залишене місця ніякій події, крім як дозволеному вищою владою. В епоху “Пікової дами” – відзначає Ю. Лотман – у пушкінській свідомості випадок уже перестала

бути тільки синонімом зла, а “закономірність” – упорядкованості. “Поет неодноразово протиставляв мертву, негнучку впорядкованість – випадковості, як смерть – життя!”16 Мир, де всі хаотично випадково, і мир, де все настільки омертвіло, що “події” не залишається місця, просвічують друг крізь друга. Ця пушкінська опозиція здається внутрішньо близької булга-ковскому відчуттю життя

Переможний, випадковий, чудесний виграш Чарноти виражає саме цю сторону світовідчування письменника, його. розуміння людського характеру, що опирається на деякі стійкі для російської культури ідеї. Віру в “чудо”, в “з і раптовість порятунку”, “жахливу спрагу ризику” Достоєвський, як відомо, уважав однієї з корінних рис національної свідомості

“В одна година всю долю перемінити” – ця людська емоція входить до складу “Перегони”, у саме розуміння складної природи національного характеру, спроектованого на характер історичних подій. Судячи з виступу Немировича-Данченко на художній раді, у МХАТ добре розуміли культурний контекст, у якому існував булгаковський герой: “Він (Чарно-та. – О. С.) буде висміяний так само, як типи гоголівських комедій”.

Чудесний виграш Чарноти Булгаков супроводжує звичною іронією. Сцена закінчується реплікою Люськи, що нагадує, що азартна гра в Парижі була не чим іншим, як останньою спробою “таргана” вистрибнути із цебра. Щасливий виграш дозволить купити нові штани, але нічого не змінить у долі героїв. Тим більше, що Булгаков, розв’язуючи сюжет п’єси, кине Чарноту знову до тараканьему паную Артурові й, усього ймовірніше, “чортова вертушка” поверне все в споконвічну безнадійну ситуацію

Останні три сни – занурення у воду, відхід у небуття. З наполегливою послідовністю, іноді прямолінійно, Булгаков проводить образну тему “Перегони”: “таргани – цебро з водою”. У ремарці до шостого сну сказано: “У будинку, де живуть Люська, Чарнота й Серафіма, – водойма”. Скандал колишнього генерала і його похідної дружини супроводжується подібним нагадуванням: “Серафіма виходить із цебром, що сперечаються її не зауважують”. Голубків, що випадково знайшов своїх родичів і Серафіму, її час “сідає на край водойми” (це тричі відзначено). Людська трагедія обертається смутним фарсом, а потім обмивається світлою напруженою лірикою

Музична партитура останніх трьох снів – марші, “Розлука”, що надриває серце, хор, що співає про Кудеяре-атамане, арія Германна з “Пікової дами”, нарешті, солодка східна молитва, що доноситься з мінарету. Вся ця до тонкостей розроблена партитура перекладала можливе й близьке тлумачення “Перегони” як “п’єси про емігрантів” в інший план: “Господові богу помолимся, древнє минуле возвестим”.

Поетика “древнього минулого” стосовно недавніх подій передвіщала те розуміння історії, що визначить останній роман Булгакова з його зіставленням і паралелізмом подій сучасного й легендарних, “древнього минулого” і “московської хроніки”. Робота над “Бігцем” тривала з більшими перервами аж до осені 1937 року, коли було проведене останнє виправлення. П’єса готовила “Майстра” і сама неминуче попадала в сферу впливу “головної книги” Булгакова. Її відзвуки чутні не тільки в окремих фразах і мотивах (“польоту в осінній імлі” і інших), але й у завершальних, підсумкових інтонаціях п’єси

Порівнюючи різні редакції п’єси, В. Гудкова відзначала, як прояснявся й романтизувався образ “петербурзької жінки”: у першій редакції вона могла ще сказати про своє заміжжя “вийшла, ну й вийшла”, в остаточної – це був світлий, майже іконописний вигляд Серафіми, ангела, близького до божества. Фінальна розмова Голубкова й Серафіми переводився Булгаковим у план, близький останньої главі роману, у якій кохані прощалися з містом перед тим, як зробити політ до “вічного притулку”17.

“Поле в осінній імлі”, образ, що дає на самому початку щось начебто емоційного камертона п’єси, скріплює “Біг” і роман у єдиному творчому устремлінні, що виникло із глибоко особистих джерел (порівн. напис М. А. Булгакова на книзі, подарованої Е. С. Булгаковой 21 травня 1933 року: “Таємному другові, що став явним, дружині моїй Олені. Ти зробиш із мною останній політ”).

Найбільше важко й довго міркував Булгаков над фінальною крапкою хлудовской долі. Справа була не тільки в зовнішніх вимогах. Виправлення п’єси согласовивалась із “письменницькою совістю” і ні на йоту не порушували її, як напише автор “Перегони” братові в Париж, створивши в 1933 році черговий варіант фіналу. Авторська совість вибирала між різними можливостями: Булгаков те залишав Голубкова й Серафімові за кордоном, а разом з ними Хлудова, те змушував змученої людини покінчити із собою (саме так було зроблено ІІ редакції 1933 року). Восени 1934 року драматург остаточно вибрав фінал із самогубством Хлудова. На цьому екземплярі Булгаков навіть позначає: “Остаточний варіант” . Однак восени 1937 року він знову вертається до фіналу “Перегони”. У щоденнику Е. С. Булгако-ной залишиться із цього приводу важливий запис: “Увечері доводила Мише, що перший варіант – без самогубства Хлудова – краще. (Але М. А. не згодний)”.

Виходячи із цього, молено сказати, що опублікований і варіант, що грає скрізь зараз, п’єси не зовсім виражає авторську волю, хоча, по суті справи, мова йшла про різні форми вираження однієї теми: теми людинии, що тільки самознищенням може надолужити пролиту їм кров. Мотив снігу для Серафіми й Голубкова означає забуття й надію. Цей же мотив для Хлудова означає тільки смерть. “Отямитеся, вас зараз же розстріляють!” – “Моментально. (Посміхається.) Миттєво. А? Ситцева сорочка, підвал, сніг.”.

Історія завершила чергове коло й початку новий. “Жива вертушка, працює!” Російський хор, возвещающий древнє минуле про Кудеяре-атамане й дванадцять розбійників, поглинається східною молитвою. Солодкий голос муедзина готовить останню ремарку п’єси: “Константинополь починає гаснути й вгасає назавжди”.






Синій птах символ щастя.
Людина й доля у творах Булгакова