Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою “Мисливські усмішки”)
Рідна природа… Хто не милувався її безмежними полями та квітучими садами?! Здається, немає у світі людини, яка б виявилася байдужою до чарівної краси рідної землі. Небайдужим був і автор безсмертних “Мисливських усмішок” Остап Вишня. Читаючи йогс твори, розумієш, наскільки віддано він любив рідну землю, як щиро намагався їй допомогти вижити в атмосфері байдужості та зневажливого ставлення де природи.
Мене вражає неповторний колорит “Мисливських усмішок” Вишні. Веселі байки, які розповідають мисливці, вражаючі ліричні відступи,
Коли читаєш сторінки “Мисливських усмішок”, складається враження, ніби природа живе окремим життям, дихає, відчуває усі вчинки людини та наче намагається їй допомогти зрозуміти, наскільки важливо жити у любові та злагоді. Тому й найчастіше мисливці-невдахи або рушницю вдома забудуть, або не встигнуть її зарядити у найвідповідальніший момент, або вполюють “замість вовка собаку або ж замість качки свою викохану крякуху”. Не дивно, що з полювання вони приносять не впольовану качку, а базарну курку, чи “яровизовану” качку – це для дружини, щоб не сварилась, бо вона не розуміє, що для мисливця важливо не щось вполювати, а посидіти на природі, побачити її невимовну красу та відчути єдність з нею.
“Мисливські усмішки” – неповторний шедевр українського гумору та безмежної любові до природи. Коли я читаю рядки цих веселих байок, переді мною завжди постають усміхнені обличчя мисливців-фантазерів, впевнених у тому, що живуть вони справжнім життям, у добрій злагоді з усім живим, з рідною природою. І не треба бути великим психологом, щоб відчути в їхніх веселих побрехеньках велику любов до рідної землі, яку треба дбайливо берегти. Хочеться вірити, що кожен, хто прочитає “Мисливські усмішки” Остапа Вишні, перейметься ідеєю збереження природи, любитиме “тихі вечори над озерами” та “ніжний шелест очеретів”, знатиме, що “загадковий тихий плескіт на озері” не означатиме підступних дій браконьєрів, а лише плескотіння риби у воді, й відгукуватиметься на це “трепетними перебоями” у серці. Природа жива і, як кожен з нас, хоче жити своїм життям, не хоче, щоб їй заважали, а тим більше, нівечили її. Отже, прислухаймося до ненав’язливих порад майстра сміху та вірного патріота рідної землі й будемо любити природу, нашу щедру матінку!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)