Змалювання природи у творі “Земля” (О. Кобилянська)

Далі О. Кобилянська, часто вдаючись до змалювання природи, показує її в різні пори року в зв’язках з людиною, її настроями. Ось зимовий пейзаж: “Було зимою і саме в м’ясниці. Поля й толока лежали покриті грубою верствою снігу, і день у день обсіювало сонце своїм золо-тисто’червоним світлом поверхню, викликувало луду, кришталеве мерехтіння на ній і змушувало око шукати за темною точкою, на якій воно спочило би…” (ІІ, 17). Безперечно, це один із кращих пейзажних етюдів “Земля зимою”. У ньому уміло схоплено ціле колористичне враження,

але відповідно до людського сприймання наголошується на одній провідній барві.

По-справжньому оживають барви природи, коли серед неї появляється людина праці в літній сонячний день: “Довкола бурдея пишалася вліті на широких отих просторах, що десь аж ген на краю злучалися з голубим небом, найкраща пшениця, колисалося в ритмічних, лагідних рухах високе золоте жито, а тут і там бігли зелені пасма конюшини, обсипані рожевим пахучим цвітом, та біліли ниви дрібної гречки. Півмилі заносило від них медовим запахом і притягало насилу комашку до себе…” (ІІ, 28). Ця картина відбиває не просто зорове враження, а швидше

настрій Івонічиної душі, що радіє щедротами своїх ланів. Палітра живописних барв тут особливо багата.’

На природу письменниця дивиться не тільки очима ху-дожника-живописця, але й музики. Тому в “Землі”, як і в багатьох попередніх творах, при зображенні природи часто знаходимо звукові асоціації, музикальне сприймання навколишнього світу, яке переплітається із живописним. Так, зокрема, письменниця малює пишну картину весни, де живописні і музичні асоціації виступають у повній гармонії з художнім задумом, з настроєм ліричної душі Михайла, що перебуває серед природи, своїх нив. “Бренькіт бджіл творив тут, у тишині, своєрідну преніжну музику, що переводилася воздухом пильно-рійними хвилями з місця на місце, оминаючи хіба безцвітні пасма землі… Ніжна, ледве замітна музика мала в собі щось сонливого…” (ІІ, 52). У “Землі” природа змальована в русі, мінливості тонів і барв, кольори передаються через дієслова: “ліс, у письменниці,- темнівся”, “ростинка зеленілась”, “місяць

Заллявся світлом”, “поле сріблилося, позолочувалося” тощо. Таке словесно-образне змалювання природи в русі завжди більше привертає увагу, сильніше діє на почуття.

Письменниця широко вводить у повість образи і картини символічного плану, які сприяють глибшому розкриттю авторського задуму, ідеї. Такими є, зокрема, й персоніфікації природи. Символічні картини, з’явища ніби випереджають хід подій. Ось хоч би така. На весіллі, як відомо, Михайло запросив Анну потанцювати. “Вона підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика. Голосним зойком урвалася одна струна, і все зупинилося на місці” (ІІ, 26). Для дівчини це була погана прикмета. І вона збуджена після того, як “не зіткнувшися, розлучилися дві руки”, як лишилася самотньою.

Застосовує вона в “Землі” і художні прийоми, що були дуже характерні для драматургії М. Метерлінка, коли так уводить до повісті деякі персонажі, що вони, видимі й знані читачеві, залишаються невідомими і невидимими тому, з ким розмовляють. Так, зокрема, побудована картина, в якій Марія пізнього зимового вечора, коли надворі вила хуртовина, чує невпізнаний голос людини, а згодом довідується від неї про вбивцю Михайла. Але якщо в аналогічно побудованих картинах у Метерлінка голос невпізнаної особи має містичну підоснову, то в О. Кобилянської картина побудована в реалістичному (хай дещо і таємничому) ключі, і психологічно вона вмотивована. У подібних випадках, як слушно зауважив народний артист В. Василько, письменниця жертвує зовнішньою вірогідністю заради глибокої психологічної правди.

Широко задумана повість “Земля” вимагала від письменниці епічного способу зображення. Такий спосіб давав можливість найбільш повно і об’єктивно передати відображувані події і явища дійсності в широких і різнобічних зв’язках персонажів. Тому в повісті, крім безпосереднього відтворення дійсності (діалоги, внутрішні монологи тощо), велика роль належить описові та авторській розповіді, що становлять міцний сплав. При допомозі авторської розповіді письменниця доповнює те, що не можуть сказати герої, повніше і глибше вмотивовує розвиток характерів тощо. О. Кобилянська ніби весь час супроводить персонажів, розповідаючи про їхні вчинки, внутрішнє життя не як пасивний спостерігач, а як людина, що глибоко схвильована долею героїв, уболіває за них. Звідси її манера розповіді часто скидається на монологічне мовлення, що адресоване до уявного читача. Внаслідок цього створюється тісний контакт між автором, героєм і читачем.

І Повість “Земля” – найвище творче досягнення письменниці ‘. Якщо раніше (“Битва”, “Банк рустикальний”, “На полях”) вона показувала руйнування селянського господарства, патріархальних підвалин під впливом зовнішніх сил, що йшли з капіталістичного міста – від промисловця, лихваря, державних інституцій, що діяли заодно,- то в “Землі” письменниця зуміла проникнути в типові соціальні процеси, що зароджувалися і відбувалися в самому селі кінця XІX – початку XX століття. Не випадково подібні явища селянського життя знайшли відображення і в повісті Б. Грінченка “Під тихими вербами”. Правильно осмислила письменниця проблему влади землі над селянином в умовах буржуазного світу, змалювала життя селян в його типових і різноманітних зв’язках, в художньо переконливій і високомистецькій формі.

Неправильну, з декадентських позицій оцінку творчості О. Кобилянської в цілому, повісті “Земля” зокрема, давали й “молодомузівці”, О. Луцький та Б. Лепкий, які на початку XX століття чимало друкували статей у чеській періодиці. Вони представляли О. Кобилянську “ніцшеан-кою”, співцем чистого мистецтва.

Так само І. Франко переконливо спростував декадентські “мистецькі настанови” львівських “молодому-зівців” та їх намагання представити О. Кобилянську зачинателем, “маркантною ластівкою” нового “літературного напрямку”, шляхом якого, мовляв, і пішли вони, “молодо-музівці”. У статті “Маніфест “Молодої музи” І. Франко звертається до них з такими запитаннями: “…що Вам до Кобилянської? Чого ви навчилися від неї? Яких ідей набралися?” І далі відповідає: “Як відомо, Кобилянська залюбки малює тип жінки, що бунтується проти усталеної традиції і таким чи іншим способом завойовує собі право на свобідне життя. Де у вас такі типи, і взагалі як ви малюєте женщину? Побачимо се незабаром, та вже тепер можна сказати, що Кобилянська мала б повне право випросити собі у вас те, щоб ви не ідентифікували себе з нею”‘. Позитивну оцінку творчості О. Кобилянської в цілому, повісті “Земля” зокрема, знаходимо й в інших оглядових статтях І. Франка2. А в 1905 році на прохання проф. В. Ягича (він був головою комісії по призначенню літературної стипендії, яку просила О. Кобилянська як письменниця і згодом одержала) І. Франко написав докладну характеристику творчості О. Кобилянської. Ця характеристика в основному збігається з думками критика, що їх він висловлював раніше. Про “Землю” тут І. Франко писав: “Найвидатнішим з її творів є, безперечно, великий роман “Земля”, надрукований 1902 року у “Літературно-науковому вісникові”. В ньому Кобилянська справді якнайповніше виявила риси свого таланту, але й, на мою думку, досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, та все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає “Землі” особливого чару. Письменниці з приводу змальованих нею картин життя буковинських селян можна зробити деякі закиди щодо глибини і точності її художнього бачення. Та все ж слід визнати, що це життя ніколи раніше не було відображено тепліше, поетичніше і своєрідніше… Серед українських письменниць вона не має суперниць в жанрі новели і роману, а її роман “Земля”, крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття” .






Твір на тему лірика ліни костенко.
Змалювання природи у творі “Земля” (О. Кобилянська)