«Я блукаю і кличу душу свою…» (за збіркою поезії «Листя трави»)

Творчість великого американського поета-новатора Уолта Уїтмена стала своєрідною поетичною Біблією. Уїтмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, «коли втрачають зміст слова і предмети». Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій «Листя трави».

Цей твір – свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Уїтмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням нового,

вільного Людства:

Осторонь метушні стоїть моє Я,

Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.

Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Образ «літньої травинки» символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий живий рідний зелений світ. «Брунатні мурахи», «незліченні стебла», «чоловіки та жінки» – все живе у ньому за одним законом.

Уїтмен використовує художній прийом «каталогу», об’єднуючи численні образи людей, тварин, комах, і стверджує гармонію всього живого. Поет веде діалог зі своєю душею, яка підказує йому, «що основа творіння – це любов». А джерелом любові поета є

Земля:

Тільки торкнуся землі ступнею.

Звідти так і зринуть сто любовей…

А «небесні закони ще треба доробляти і виправляти» – вважає поет:

Зухвале сонячне світло,

Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні, і глибини.

Поет пропонує відкинути старих богів, бо найвища цінність – це Людина. З чого складається її «Я»? З дійсності і часу, які приймає поет, з землі і моря («Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу»), з душ усіх людей («Я всіх вас знаю, я зазнав багато мук, сумнівів, розлук, безвір’я»), з невідомості («це не хаос, не смерть – це форма, єдність, це плин… це вічне життя, це Щастя»).

Поет вірить у своє безсмертя, бо він заповідає себе землі, «щоб прорости травою». Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони – вважає Уїтмен.






Твір на тему улюблений куточок мого села.
«Я блукаю і кличу душу свою…» (за збіркою поезії «Листя трави»)