Людина – головний нерв творчої радості й печалі Драча

Людина і природа – ця тема пронизує всю поезію Івана Драча. З одного боку, поета тривожить відчуття глобальних суперечностей, що нині надзвичайно загострилися. З іншого, він шукає гармонії між природою і машинною цивілізацією.

Для поета ідеал майбутньої свободи і щастя людства – в його принципово новому, розумному і справді братньому єднанні з природою. Про не чи не найкраще сказано невеликим віршем «Молодому поетові, що викинув мисливську рушницю» зі збірки «Теліжинці»:

Вони ще тримають небо над нами.

Лелеки. Жайворонки. Ластівки.

Доки

ми змінимося синами

Доки посивіють в попіл роки.

Тримають бездонні небесні глибини.

Колодязі синяви чистять крильми.

Лине їх жменька, пучечка лине,

Щоб ми побули ще під ними людьми.

Щоб ми побули ще під ними людьми…

У циклах «Залізо» и «Мачинка» поет зосереджує увагу на вічних духовних цінностях. Шануй і шукай ту правду в поезії, яка рівнозначна хлібові в житті: «Бо тільки правдою хліб дише, бо пахне істиною хліб» («Вірменський хліб»).

Умій цінувати справді людяні почуття: «Так мені смутно в цій засмуті, та я за радість не віддам печаль що, що линем до суті, ці сльози, віддані

вітрам» («Так мені добре…»). Умій пізнавати нелегку, часом жорстоку правду історії, не піддавайся поверховості («Флюгер»).

Це не повчання – моральні істини виборюються серцем, постають у живому емоційному переживанні. А вони багатогранні. Знає Драчева лірика і радість дарування свого щирого почуття другові («Іванові Давидкову»), і холодне презирство до фальші в людських відносинах («Постійно слухати беліберду»). У вірші «Велика вода» суворою таємницею і печаллю дихає символічний образ Великої Води, яка з роками все більше напливає на людину. А в іншому – «Над могилою батька» – творче і оптимістичне трактування проблеми смерті і безсмертя.

Сенс людського буття, людина і природа, діалектика добра і зла, радості й смутку – до всього цього не раз повертається думка поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Людина – головний нерв творчої радості й печалі Драча