Лірика трубадурів. Королева середньовічної літератури
Провансальська лірика мала строго регламентовані жанри. Деякі з них мали зв’язок з народнопісенною творчістю. Так, альба, що оспівувала гіркоту розлуки на світанку, пов’язана з народними весільними піснями. Для найпоширенішого жанру поезії трубадурів – канцони, любовної пісні (прованс – пісня), характерні так звані “весняні заспіви” (поет починає свою пісню з опису весни, щебетання птахів, перших квітів, – ці традиційні заспіви взято з народної лірики). Трубадури високо цінували літературну майстерність. Вони змагалися
Трубадури увійшли в історію середньовічної літератури як перші куртуазні лірики Європи. За ними йдуть поети інших європейських країн. Серед них чільне місце займають німецькі міннезінгери (“співаки кохання”).
Як свідчать напівлегендарні
Рюдель зі своїми мотивами “кохання на відстані” ще більше розвинув тему куртуазного кохання. Це кохання – ідеальне, чисте, шляхетне, недосяжне. До нас дійшло всього 6 пісень поета. Легенда про Джауфре Рюделя приваблювала таких знаменитих поетів і письменників, як Петрарка, Едмол Ростан, Гейне.
Оспівуючи Прекрасну Даму, трубадури дотримувалися любовного кодексу, згідно з яким вона була окрасою землі і царювала в серці закоханого поета. Як ювелір, що милується рідкісною колекцією дорогоцінних каменів, візьме то один самоцвіт, то інший, так і поет у вірші перебирав дорогоцінні риси своєї повелительки. У неї волосся сяє золотом, променисті очі, чоло – “біліше від лілеї”, рум’яні щоки, красиво окреслений ніс, маленький рот, пурпурові губи, руки з тонкими і довгими пальцями, витончені брови, “зуби ясніші від перлів”.
Бертран де Борн – представник середньовічної провансальської поезії трубадурів. Уродженець Лімузена, де не припинялися міжусобні війни великих феодалів як один з одним і зі своїми васалами, так і зі своїм сюзереном – герцогом Аквитанським (в епоху поета – королем англійським Генріхом ІІ). Будучи небагатим бароном, що гірко оплакував неможливість вести велику війну через брак коштів, Бертран де Борн був і в житті, і в літературі яскравим виразником ідеалів феодального рицарства. Війна як гідний вияв рицарської відваги і як джерело збагачення для рицаря складає головний предмет лірики поета, в якій мотиви кохання (тобто згідно з куртуазним кодексом, прославлення дружини іншого сеньйора) займають зовсім незначне місце.
Улюблена форма творів Бертрана де Борна – сирвенти, полемічні пісні. Поет то засипає пекучими докорами лінивих феодалів, життя яких, на його думку, гідне ломбардського лихваря, то висміює скнарість сеньйорів, які шкодують грошей на війни, то змальовує складні політичні інтриги свого часу, даючи волю своїй дотепності в образливих прізвиськах, якими він наділяє політичних супротивників (наприклад, король Річард Левине Серце фігурує в сирвентах де Борна під прізвиськом ТакіНІ). Поет змальовує яскраві картини середньовічної війни, яка, за його словами, “робить щедрими найскупіших сеньйорів”. Війна в його майстерних віршах часто набуває характеру веселих турнірів.
Навколо імені де Борна існувало чимало легенд, які розповідали про його участь у численних війнах короля Генріха ІІ зі своїми синами. Через декілька десятиліть після смерті поета великий італієць Данте використає одну з таких легенд у своїй “Божественній комедії” і “помістить” Бертрана де Борна в пекло за те, що він нібито посварив короля Генріха з одним з його синів.
Образ де Борна надихав багатьох європейських поетів. Він став героєм віршів німецького поета XІX століття Г. Гейне, головним героєм роману сучасної російської письменниці К. Хаєцької “Бертран із Лангедока”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)