Інтимна лірика Рильського (за поезією «Яблука доспіли»)

Від поезії М. Рильського «Яблука доспіли» віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одне мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні вуста.

Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж «зривають», коли вони «достигнуть під промінням теплим». Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому:

…У серці щось

тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Ось-ось настане мить розлуки – і кохання згасне. Усвідомлюючи це ліричний герой у розпачі благає свою кохану:

Поцілуй востаннє, обніми востаннє.

Отже, в основі вірша – філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв’язує так:

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Саме в цих рядках – головна ідея твору. Кохання – минуще. І лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.






Хліб усьому голова твір.
Інтимна лірика Рильського (за поезією «Яблука доспіли»)