1. Коротка біографія Пушкіна. 2. Ліцейські роки. Тема дружби. 3. Тема любові у творчості поета. 4. Вільнолюбна лірика. 5. Покликання бути поетом. 6. Образне різноманіття у віршах. 7. Життя як головне джерело поезії. Поезія його далека всього фантастичного, мрійливого, помилкового, примарно-ідеального; вона вся перейнята наскрізь дійсністю; вона не кладе на особу життя білила й рум’яний, але показує її в її природній, щирій красі; у поезії Пушкіна є небо, але їм завжди перейнята земля. В. Г. Бєлінський О. С. Пушкін народився 26 травня 1799 року в Москві. У
сім’ї поета завжди цікавилися й літературою, і театром, у батьків постійно вдома бували різні відомі письменники того часу. Так уже з раннього дитинства Пушкін мимоволі ввійшов у літературне коло рідного дому й випробовував надзвичайну любов до рідної російської мови й фольклору. Особливу роль у житті поета зіграла проста російська жінка, що знала надзвичайну кількість народних казок, пісень і була просто майстринею народного мовлення. Саме своїй няньці він присвятив чудові рядки: Подруга днів моїх суворих, Голубка старезна моя! В 1811 році Пушкін надійшов у Царскосельский ліцей. Навчання в цьому ліцеї також залишило
в душі поета незгладимий відбиток. Саме в ці роки під впливом дружніх бесід, вражень від природи Царського Села виявився його поетичний талант. Навчаючись у ліцеї, майбутній письменник побачив всю красу миру, необичайность навколишньої природи, відчув любов до рідного краю й до друзів. У лірику поета однієї з ведучих тим стає тема дружби. Дружба з А. А. Дельвигом, І. І. Пущиним, В. К. Кюхельбекером, що зародилася саме в студентські роки, так і пройшла через все життя поета. Багато вільнодумних віршів поета були присвячені саме друзям, саме через поетичні утвори Пушкін звертався до своїх товаришів: Дай руку, Дельвинг! Що ти спиш? Прокинься, лінивець сонний! Ти не під кафедрою сидиш, Латинню приспаний. З таким високим почуттям, як дружба, у Пушкіна зв’язане ще одне незабутнє переживання в житті кожної людини – це любов. Юний поет у ліцейський період життя вперше відчув надзвичайну силу першої любові: От пристрасть, у якій я згоряю!.. Я в’яну, гину в кольорі років, Але зцілитися не бажаю. Враження від цих світлих переживань, почуття закоханості в Пушкіна не згаснуть ніколи й протягом усього творчості вони будуть супроводжувати його. Любов повністю міняє мир людини, опромінює його новим світлом. Самим одухотвореним віршем у поета про любов є “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”. Пушкін так изумительно й вірно зумів підібрати слова для опису цього чарівного почуття й у них же показав, як воно впливає на закохану людину: Душі настало пробужденье: И от знову з’явилася ти, Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси. Тут жіночий образ даний лише загалом (“голос ніжний”, “милі риси”), але цього опису цілком достатньо, щоб створити в читача враження піднесеного й надзвичайно прекрасного. У вірші “Я вас любив…” Пушкін говорить про неегоїстичну любов, вона як світле й безкорисливе почуття, що закоханий нескінченно готовий дарувати своїй обраниці. Теперішня любов-це бажання щастя улюбленої. У цьому вірші втілена ідея жертовності: Я вас любив так искренно, так ніжно, Як дай вам бог улюбленої бути іншим Поет намагається не засмучувати й не тривожити ту дівчину, що любив. В. Г. Бєлінський писав: “Він нічого не заперечує, нічого не проклинає, на все дивиться з любов’ю й благословенням”. У перші роки після закінчення ліцею у віршах Пушкіна особливо гостро стала звучати тема волелюбності. У цей час поет уже встиг відчути повноту життя, він з інтересом захопився мистецтвом, зумів здружитися з передовими людьми тих днів, і став представником вольномислящей молоді. У це період з’являються одні із самих значних і сміливих віршів Пушкіна (“Дерев. ня”, “До Чаадаєва” і ода “Вільність”). В “Вільності” він міркує про такі поняття, як “воля”, “закон”, і намагається зрозуміти, наскільки щільно вони взаємозалежні, невіддільний друг від друга. Владики! вам вінець і трон Дає Закон – а не природа; Коштуєте вище ви народу, Але вічний вище вас Закон… …Схилитеся першим розділом Під покров надійну Закону, И стануть вічною вартою трону Народів вільність і спокій. У вірші “До Чаадаєва” Пушкін призиває свого друга докласти всіх зусіль для звільнення народу: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! Поет зрозумів, що в нього є дарунок, що володіє діючою силою. Для Пушкіна його вірша були самим життям, воно не міг без них прожити ні дня. Поет всі свої думки,
почуття, враження виражав саме через вірші. Один раз Бєлінський написав про Пушкіна: “Таємниця пушкінського вірша була укладена в таємниці поезії… він споглядав природу й дійсність під особливим кутом зору, і цей кут був винятково поетичний”. Сам геній у віршах неодноразово говорив про своє покликання в поезії. В 1821 році у вірші “Муза” поет написав: У дитинстві моєму вона мене любив И семиствольную цевницу мені вручила… …Уже награвав я слабкими перстами И гімни важливими, викликаними богами, И пісні мирні фригийских пастухів. Зачарування, захват і повна закоханість у саме життя в поета проявляється й через використання їм у своїх віршах античних образів – муз, нереїд, богів. Поступово Пушкін став звертатися до образів біблійної міфології. Так, замість поета – пророк, замість музи – посланник бога, шестикрилий Серафім. В 1826 році він написав вірш “Пророк”, де показав перевтілення поета, спробував проникнути в таємниці буття: Отверзи віщі зіниці, Як у наплутаної орлиці… Моїх вух торкнувся він, – И їх наповнив шум і дзенькіт: И почув я неба содроганье, И горний ангелів поле, И далекої лози прозябанье… Пушкіна міг розглянути життя у всьому її різноманітті, бачити й похмурі, і світлі відтінки дійсності: … сум минулих днів У моїй душі чим старе, тим сильней. Мій шлях сумовитий обіцяє мені праця й горе Прийдешнього хвилюється море, що. Письменник завжди намагався знайти позитивні сторони цієї складної й важкої реальності. Життя зі своєю щоденністю, повсякденністю й одночасно пишнотою і яскравістю сама дає Пушкіну головне джерело поезії. Своє натхнення поет черпав з любові, дружби й навколишньої природи. …Я жити хочу, щоб мислити й страждати; И відаю, мені будуть наслажденья Меж прикростей, турбот і треволненья: Часом знову гармонією вп’юся, Над вимислом слізьми обіллюся, И може бути на мій захід сумний Блисне любов улибкою прощальної. Бєлінський писав: “Як щирий художник О. С. Пушкін не мав потребу у виборі поетичних предметів для своїх добутків, але для нього всі предмети були дорівнює виконані поезії. Що для колишніх поетів було низько, те для Пушкіна було шляхетно; що для них була проза, то для нього Була поезія”. Так, наприклад, на відміну від інших поетів Пушкін любив не весну й літо, а осінь із її мінливістю й зневірою. Поет пише вірш “Осінь” (1833) як якийсь гімн цьому періоду часу. Зневіра осіни для поета надзвичайно красиво: Сумовита пора! Очей очарованье! Приємні мені твоя прощальна врода – Люблю я пишне природи увяданье, У Багрець і золото одягнені ліси… Вірша Пушкіна завжди будуть зберігати вірність як природі, так і всьому прекрасному, що є в нашім житті. Ще з юного років ми всі пам’ятаємо вірша геніального поета й лише через багато часу начебто заново відкриваємо їх для себе. Цей казковий мир його поезії вражає своєю кристальною чистотою, ясністю й натхненністю. Поетичні утвори Пушкіна буде жити в наших серцях вічно, тому що вони звернені до всього кращого, що є в людині. ” Пушкіна А. З.
