Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна

Пушкин для меня не застывший

Эталон, не догма, это и жизнь,

И слезы, и любовь – целыи мир,

Богатства которого неисчерпаемы.

С. Гейченко

Художній світ Пушкіна. Часто незбагненний за об’ємом, при видимій структурній простоті він повторює натуральний світ природи. Усе тут взаємозалежно і відповідно: однаково гармонійно поєднуються схожі і контрастні відтінки почуттів, пристрастей, думок, ситуацій, подібно до того, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні і контрастні відтінки кольору. Вважаю, що той, хто позбавлений

відчуття пушкінського світу, настільки ущербний духовно, як і той, хто позбавлений почуття рідної природи.

Ще і ще раз звертаюся до його творчості, перечитую незабутні вірші великого поета.

Поет вчить відчувати запах і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: “Там руський дух… там Руссю пахне”.

Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства російської душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки і почуття володіли поетом, коли він створював свої твори. Пушкін

писав тільки про те, що його хвилювало, на що він не міг не відгукнутися своєю чуйною і всеосяжною душею.

Його поезія вся дзвенить від слів “друг”, “брат”, “товариш”, “дружба”, “приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповнює її. От палке звертання: “о друзі”, “мій перший друг, мій друг неоціненний”, “ліцейського життя милий брат”, “товариш милий, друг прямий”…

Головна турбота Пушкіна – вірна і навіть вічна дружба:

Друзья мои, прекрасен наш союз!

Он как душа неразделим и вечен…

Поет гордий тим, що, пишучи вірші, він “дружбі плів вінок”. Сам поет признається: “Щастя моїх друзів мені було солодкою утіхою”. Зрада дружбі – для Пушкіна злочин.

У волелюбному вірші “Деревня”, забороненому при житті поета, читаю:

Друг человечества печально замечает

Везде невежества губительный позор.

Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє “про часи прийдешні, коли народи, чвари позабувши, у велику сім’ю з’єднаються”, – такий Пушкін. І яка шкода, що ми власними руками дуже легко зруйнували цю мрію поета!

Дивує, що поет немов задався ціллю подружити усе на світі: праця в нього стала “другом Аврори златої”, калмик – “другом степів”, лучина в селянській хаті – “зимових друг ночей”, “вигодуваний у неволі орел молодий” – вірний товариш в’язня, а морський прибій звучить, “як друга ремство тужливе”. “Прощайте, друзі!” – звернувся до книг у своєму кабінеті вмираючий Пушкін. Поет мріяв про те, що його власні рядки – ці його друзі – у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, “як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”.

І от уже майже 200 років нагадують його вірші про великого, мудрого друга всіх – Пушкіна.

Перший наш поет був найосвіченішою людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичної економії, літератури різних країн і епох не перестають нас дивувати і сьогодні. Його твори вбирають у себе всю цю інформацію, висловлюючи її ненастирливо, із звичайним для поета почуттям міри і добірністю.

Будь-який твір поета – це шедевр. От переді мною вірш “До моря” (1824 р). “Прощай, свободная стихия…” Свобода насамперед приваблює поета. У виразі “вільна стихія” поняття свободи ще посилене тим, що епітет “вільна” віднесений до слова “стихія”, яке в собі самому вже несе зміст нестримної, вільної сили.

Образ моря тут дається як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет “нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його “тишу у вечірній час і норовливі пориви”, говорить про “урочисту красу” моря. З любов’ю обіцяє пам’ятати його

… скалы… заливы

И блеск, и тень, и говор волн.

Таке море – тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування?

Прикладів картин природи в поезії Пушкіна багато. І всі вони чудові, всі прекрасні, і всі хвилюють душу.

А скільки прекрасних слів про кохання написано поетом! От незабутній вірш “К ” (“Я помню чудное мгновенье…”). Це шедевр світової любовної лірики. У ньому на високому рівні поетично і щиро виражене кохання. Це почуття сповнене високої красоти, гуманності, шляхетності.

Хвилює в поезії Пушкіна і те, що він постійно піклується про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що пригадати.

Пройдет он мимо вас

Во мраке ночи

И обо мне вспомянет.

Треба думати не тільки про себе, підтверджує поет, але і про інших, про прийдешні покоління. Треба, як говорять, “лишити по собі гарну пам’ять”. Ця думка звучить у вірші “Вновь я посетил” (1835 p.).

Близькі до цих думок і вірші з елегії “Брожу ли я вдоль улиц шумных…”.

… Я говорю: промчатся годы,

И сколько здесь ни видно нас,

Мы все сойдем под вечны своды –

И чей-нибудь уж близок час.

… И пусть у гробового входа

Младая будет жизнь играть…

Автор підводить до думки про необхідність доброго діючого зв’язку між поколіннями, про те, щоб жити заради майбутнього, а не тільки заради себе.

Чудовий у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над плином часу, дійшовши думки про закономірність усього, що відбувається. Він любить життя і людей, у сумі прийшовши до світлого погляду на майбутнє. “Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, – внутрішня красота людини і гуманність, що пестить душу”, – писав В. Г. Бєлінський.

Поезія Пушкіна – це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває живою водою усіх, хто доторкається до нього.

Крім радості спілкування з людиною глибокого і палкого розуму, шляхетного серця, вона дарує нам “нез’ясовану насолоду”, виховує в нас “почуття добрі”, вчить любити і розуміти “геній чистої краси”.

Вірші Пушкіна – це і живопис, і музика. Вони супроводжують нас з раннього дитинства. І щоразу, повертаючись до них, знаходиш у них щось нове.

Я цілком згодна з Володимиром Гоцуленко, який у книзі “Стежка до Пушкіна” говорить:

И пушкинским стихам

Звучать на свете белом,

Покуда в нас самих,

Как радостная весть,

Живут наперекор

Случающимся бедам

Надежда и любовь,

Достоинство и честь.

И если можно жить

С оглядкою, иначе,

Заботясь лишь о том,

Чтоб дать душе покой, –

Скажите, отчего

Украдкою мы плачем

Над пушкинской строкой,

Над пушкинской строкой?






Твір на тему сімейне щастя в родині хельмерів.
Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна