Лірика любові і дружби у творчості Пушкіна
Жвавість, запал, вразливість, здатність захоплюватися і захоплювати; серце, спрагле любові, спрагле дружби, здатне прив’язатися до людини всіма силами душі; гарячий, палкий темперамент, що вабить до життя, до задоволень, до тривог. Ці риси в особі Пушкіна зрозумілі для кожного, хто читав його твори. Ліцейські товариші, П. Чаадаєв, друзі-декабристи в Петербурзі і на півдні – з ними у Пушкіна був зв’язок з думок і почуттів. Дружба за духом, дружба, загартувалася в боротьбі, дружба, яка вливається бадьорість і енергію, – саме таку дружбу оспівував
Безмовно ліс багряний свій візерунок,
Сребро мороз увянувшее полі,
Прогляне день як ніби мимоволі
І сховається за край окружних гір.
Пейзаж відповідає сумного настрою ліричного героя:. “Сумний я…” Печален тому, що не буде його на лицейском святі – він на засланні, на самоті. Не буде і багатьох його друзів:
Але багато ль і там з вас бенкетують?
Хто змінив чарівної звичкою?
Кого з вас захопив холодне світло?
Чий голос замовк на братській перекличці?
Хто не прийшов?
Кого між вами немає?
Повільний п’ятистопний ямб передає почуття сумного роздуми. Але смуток пом’якшується надією на благі зміни в долі народу і поета. Сьома строфа – це гімн святому почуттю дружби:
Друзі мої, прекрасний наш союз!
Він як душа нероздільний і вічний
Неколебім, вільний і безпечний
Зростаються він під покровом дружніх муз.
Куди б нас не кинула доля
І щастя куди б ні повело,
Все ті ж ми: нам цілий світ чужина,
Батьківщину нам Царське Село.
Саме така дружба пов’язувала поета з Іваном Пущино, людиною блискучого розуму, благородних почуттів, декабристом, пробув на каторзі в Сибіру 31 рік. У 1827 році, з уезжавшей в Сибір до чоловіка А. Г. Муравйової, Пушкін надіслав два вірші: одне декабристам (“У глибині сибірських руд…”), Інше – особисто Пущино. Скільки любові, болю і натхненною віри в майбутнє висловлюють рядки цього послання:
Мій перший друг, мій друг безцінний!
І я долю благословив,
Коли мій двір відокремлений,
Сумним снігом занесений,
Твій дзвіночок оголосив,
Молю святе провидіння:
Та голос мій душі твоєї
Дарує той же розраду,
Нехай осяє він ув’язнення
Променем ліцейських ясних днів!
Святе почуття дружби, вірить поет, має підтримати героя 14 грудня в ув’язненні. “Відрадно відгукнувся в мені голос Пушкіна, – згадував І. Пущин. – Сповнений глибокої цілющої подяки, я не міг обійняти його, як він мене обіймав, коли я перший відвідав його у вигнанні “. Поет хотів допомогти своїм друзям-декабристів, прагнув підтримати в них бадьорість духу.
До Сибіру
У глибині сибірських руд
Зберігайте горде терпіння,
Не пропаде ваш скорботний труд
І дум високе поривання.
Нещастю вірна сестра,
Надія в похмурому підземеллі
Розбудить бадьорість і веселість,
Прийде бажана пора:
Любов і дружба до вас
Чи дійдуть крізь похмурі затвори,
Як у ваші каторжні нори
Доходить мій вільний голос.
Кайдани тяжкі впадуть,
Темниці впадуть – і свобода
Вас прийме радісно біля входу,
І брати меч вам віддадуть.
Яким громадянською мужністю треба було мати, щоб відкрито висловити співчуття їм тоді, коли сама згадка про декабристів могло спричинити за собою тяжке покарання! А у вірші “19 жовтня 1827” Пушкін прямо звертався до всіх друзів, а до засланим Кюхельбекер і Пущино в особливості:
Бог допомогти, вам, друзі мої,
І в бурях, і в життєвому горі,
У краю чужому, в пустельному море,
І в похмурих проваллях землі!
У 1836 році одинадцять ліцейських товаришів першого випуску (з двадцяти дев’яти) зібралися відзначити знаменну річницю ліцею. Це була остання зустріч поета з друзями юності. Він читав листи Кюхельбекера з каторги, де були рядки:
Пушкін! Пушкін! Це ти!
Твій образ – світ мені в морі темряви;
Твої живі, віщі мрії
Мене не забували в ту хвилину.
Смуток Пушкіна затьмарила свято. Коли він почав читати свої вірші, всі притихли, задумалися… Вкрай схвильований, поет обірвав читання, поклав аркуш на стіл і відійшов у кут кімнати. Хтось із товаришів продовжив читання пушкінського вірша:
Була пора: наш свято молодій
Сяяв, шумів і трояндами вінчався,
І з піснями келихів дзвін мішався,
І тісно сиділи ми натовпом.
Тоді, душею безтурботні невігласи,
Ми жили все і легше і сміливіше,
Ми пили всі за здоров’я надії
І юності і всіх її витівок.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)