Лірика, драми, поеми Блока
Своя творчість А. А Блок осмислював у його єдності, називаючи все написане романом у віршах, а тритомник, у який об’єднав усе: лірику, драми, поеми, – “Трилогією очоловічення”. Тому кожне окремо взятий вірш поета потрібно розглядати в контексті циклу, до якого воно ставиться, а цикл у єдності з його загальною творчою еволюцією. А Блок найбільше яскраво з поетів-сучасників втілив тенденцію поезії початку століття до укрупнення форми: з’єднання окремих ліричних віршів у цикли, появу нового жанру – ліричної поеми (або “поемки”,
Головна тема “Трилогії” Блоку – шлях ліричного героя до “вочеловеченью”, тобто відстороненого від життєвих реалій містичного світосприймання до прагнення зрозуміти й розділити сподівання народу, від любові, преклоніння перед Вічною Жіночністю, Прекрасною Дамою до реальної, діючої любові до Батьківщини, Росії. Цей шлях був надзвичайно важкий, повний протиріч. Але завжди у творчості, як і в житті, Блок чесний і мужній. І кожний його вірш – це сторінка великої книги, тема якої – життя
Ранній період творчості поета пройшов під знаком містично пофарбованих мріянь. У той час А.
Поет хоче замкнути на особистих переживаннях, отрешиться від усього земного: Передчуваю Тебе. Року проходять мимо – Усе у вигляді одному передчуваю Тебе. Весь обрій у вогні – і ясний нестерпно, И мовчачи чекаю, – тужачи й люблячи. Так уже в першій книзі з’являється мотив тривоги, відчуття близької катастрофи, самітності, туги: Усе чекаю заклику, шукаю відповіді, Але дивно триває землі молчанье. Відчуженість від реального миру в “Віршах про Прекрасну Даму” позначається у всьому ладі поетичного мовлення Блоку. Мова цих віршів відповідає фантастичності й загадковості зображуваного: хтось, десь, щось, речення невизначено-особисті: горіли короткі мовлення, до ночі чекали дивних звісток, нетутешні образи; особливі епітети: руки незримі, сни не – можливі, кроки неіснуючі й т. д.
И все-таки, незважаючи на відвернений характер головного образа циклу – Прекрасної Дами, він виник у свідомості поета в результаті закоханості в реальну, земну дівчину – Л. Д. Менделєєву. У деяких віршах цей реальний образ проступає крізь завісу таємниці:
Ми зустрічалися з тобою на заході,
Ти веслом розсікала затоку.
Я любив твоє біле плаття,
Витонченість мрії розлюбивши.
“Вірші про Прекрасну Даму” були спробою поета розібратися в питаннях, які будуть хвилювати його протягом всього життя: про призначення людини, про його шляху, про досягнення прекрасного. Тому так глибоко вдивляється він у свою душу, так напружено шукає свою Прекрасну Даму, так трагічно сприймає найменшу зміну у відносинах з нею. На початку 900-х років поет відкриває для себе кричущі протиріччя реальної дійсності. Вірш “Фабрика” (1903) входить у цикл “Розпуття” ( 1902-1904).
Це другий цикл віршів Блоку, уже сама назва говорить про переплавлення колишніх ідеалів, про пошук нових шляхів, поки ще невідомих. Приймає новий вигляд ліричний герой. Він те як і раніше лицар, служитель Прекрасної Дами, то Арлекін у строкатих шматках, “білий, червоний”, що кривляється на розпуттях, те трагічно роздвоєна особистість (згадаємо вірш “Двійник”). Значно змінюється й Прекрасна Дама – вона всі частіше земна дівчина, а в деяких віршах подруга Арлекіна – Коломбина.
Саме, мабуть, важливе в “Розпуттях” – метаморфоза, що відбулася з навколишнім світом. Цікаво, хоча й не зовсім точно, сказав про це у своїй книзі про Блок К. І. Чуковський: “… Серафим зі свого безпредметного миру впав прямо в петербурзьку ніч. І з ним трапилося чудо: він уввдел людей”. “Розпуття”, дійсно, сприймаються поемою пізнання конкретного життя. Вона ще не зрозуміла, але прагнення проникнути в таємниці живого миру очолюється
Немає колишньої віри, але немає й нової.
На зміну піднесеному поклонінню прийшла тривога
Все непонятно й страшно.
З’являються у віршах незвичайні фігури: чорна людина, червоний карлик, бліді дівчини, що вмирає на циганському возі бідняк і жінка-самогубець. І над усім панує грізне місто. “І мене поглинули будинку…”
До колишнього немає повернення. Не випадково закінчується цикл смертю героїні, який колись поклонявся Блок. Поет пильно вдивляється в новий мир і по-своєму, по-блоковски розповідає про нього.