Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!” (за творчістю О. О. Блока в 1901-1907 pp.)

Є поети, чия творчість входить

До наших сердець як

Неоціненний дар, з яким ми

Ніколи не розлучаємося. Серед

Них – Олександр Блок…

М. Рильський

Художня література, як і інші мистецтва, впливає не тільки на розум, але і на серця читачів, привчає їх захоплюватися прекрасним і викликає огиду до усього потворного, протиприродного. Зображуючи прагнення до красоти і справедливості, мистецтво сприяє вихованню високої моральності. На уроках літератури школярі учаться розуміти і цінувати справжнє мистецтво і відчувати естетичну

насолоду. Великі можливості для цього дає поезія Олександра Блока. Потрібно, щоб школярі училися цінувати художні достоїнства поезії, розуміли її красоту й за допомогою цього виховували в собі гарні естетичні смаки. Справедливо помічає відома методистка З. Я. Рез: “Крім соціально-моральної значущості, поезія Блока відкривається учню в її естетичній якості. Зачаровуючу музику вірша, красоту вираженого почуття всі читачі Блока відчувають мимоволі. Допомогти учням свідомо сприйняти художню досконалість і неповторність лірики – теж одне з завдань вчителя…”.

Уявлення про ранню лірику Блока дають вірші “Я

жду призыва; ищу ответа…”, “Сумерки, сумерки вешние…”, “Верю в Солнце Завета…”, “Я, отрок, зажигаю свечи…”, “Вхожу я в темные храмы..,”, “Мы встречались с тобой на закате…” та ін.

“Стихи о Прекрасной Даме” – це вірші про ідеальне, піднесене кохання, яке поет відчував до Л. Д. Менделєєвої. Водночас це містичне схиляння перед Володаркою Всесвіту, Вічною Жіночністю. Послідовно і систематично Блок переводить в “Стихах о Прекрасной Даме” свої земні почуття у вищий, ідеально-містичний план. У “Стихах о Прекрасной Даме” кохана, позбавлена земних рис, наділена ознаками справжнього божества. Це Небесна Діва, Вічна Жіночність, Володарка Всесвіту, Промениста Цариця, Зоря, Купина. Ліричний герой – юнак, раб, інок, лицар, готовий усе життя з радістю служити своїй Дамі. Кохана уявляється йому начебто в чудесному сні або в казці. Вона часто з’являється в сутінках, у тумані, оточена хиткими тінями. Враження примарності, неясності образу посилюється і тому, що поет уникає конкретних, описових епітетів. Вони розраховані лише на емоційне сприйняття читача: духмяні сльози, блакитні сновидіння, крок заворожений, бездонний погляд, завзята мрія, сутінки таємничі і т. п. Архаїчна, церковна, “молитовна” лексика(лампада, паникадила, ризи й ін.) відповідає уявленню про кохану як про божество. Постійні мрії про зустріч із Нею, чекання Її заклику асоціюється з другим пришестям, із повним відновленням, цілковитою зміною усього світу.

Великий знавець і цінитель поезії М. Рильський писав: “Вірші про Прекрасну Даму” – це насамперед вірші про кохання і високу людську красу, це убране в умовно-містичний убір торжество живого життя, передчуття всесвітньої зорі”. Чисті почуття першого кохання часто породжують ідеалізацію, обожнювання коханої, прагнення бачити в ній усе найчарівніше, піднесене, “неземне”. Ці почуття знайшли дуже точне, психологічно правдиве вираження в дивовижно ніжних, мелодійних віршах Блока. Алітерації й асонанси, звукові повтори, “які заворожують”, ритми, над якими, здавалося, і сам поет не владний, – це усе захоплює читачів. У служінні Прекрасній Дамі, яка повинна змінити світ, поет бачив свій головний подвиг життя:

Будет день – и свершится великое,

Чую в будущем подвиг души.

Нехай уявлення Блока про подвиг було неясним, невизначеним, туманним, для нас важливо відзначити постійне бажання у поета, волю до подвигу, а якщо потрібно, – “сжечь себя дотла”. У любовних віршах про Прекрасну Даму звучить якесь тривожне чекання незвичайних, приголомшливих подій.

У 1906 році в Блока виникає ідея “містицизму в повсякденності”. Блок, зображуючи непривабливі сторони сучасного міста, намагається знайти там прекрасне, таємниче, ідеальне, створює образи на стику двох планів – реального і фантастичного. Яскравим зразком твору такого роду є один із шедеврів поезії Блока – балада “Незнакомка” (1906 p.). Зображуються деталі непривабливої, буденної повсякденності: ресторан, п’яні окрики, згубний дух, пилюка, шлагбауми, канава, дитячий плач, жіночий вереск, скрип уключин, лакеї сонні, п’яниці з очима кроликів і т. п.

Блок відбирає тільки такі деталі, поєднання котрих повинно найбільш переконливо розкрити непристойність міщанської “життєвої прози” і відтворити задушливу, “згубну” атмосферу буржуазного суспільства. З декількох можливих синонімів поет вибирає саме ті, що передають цілком визначе-ну авторську оцінку зображеного. Відвідувачі ресторану – це “пьяницы с глазами кроликов”; ті, що гуляють з дамами, – “испытанные остряки”; “лакей сонные торчат”; голоси, що звучать навколо, названі “окриками пьяными” і “женским визгом”; про сяючий повний місяць говориться: “А в небе, ко всему приученный, бессмысленно кривился диск”. У Блока повітря дике і глухе, нудьга заміських дач і т. п. Символом мрії поета про ідеальний, гармонійний світ виступає прекрасна жінка – таємнича Незнайомка. Її образ виникає на пересіченні реальності і фантастики (сам Блок назвав це “фантастичним реалізмом”), У вірші названі цілком конкретні, земні деталі Незнайомки: дівочий стан, пружні шовки, капелюх із траурним пір’ям, у перснях тендітна рука, темна вуаль.

Девичий стан, шелками схваченный,

В туманном движется окне…

… Дыша духами и туманами,

Она садится у окна,

И веют древними поверьями

Ее упругие шелка,

И шляпа с траурными перьями,

И в кольцах узкая рука…

Не можна не зауважити при цьому, що всі ці деталі зовнішності не створюють індивідуального портрету жінки. Вони викликають у читача лише загальне уявлення про зовнішню красу таємничої Незнайомки.

Незнайомка оточена чимось таємничим, загадковим, незбагненним. Вона в туманному рухається вікні, дихає туманами, начебто і сама виникла з туманних мрій або сновидінь. З її образом поет зв’язує і давні повір’я, і глухі таємниці, і чиєсь сонце, і незліченні скарби. У кожного з читачів вони викликають свої особисті асоціації, воскрешають якісь почуття, будять далекі спогади. Виникають у пам’яті і чудесні сни (“Иль это только снится мне?”), і загадкові давні повір’я, про які колись читали в книгах, і світлі сонячні надії, і усе те, що привертає своєю таємничістю,, невідомістю.

Нове сприйняття земного буття, нові настрої і почуття поета помітно виявляються в першому вірші циклу “Заклятие огнем и мраком” “О, весна без конца и без краю…” (1907 p.). Цей вірш був написаний тоді, коли співець Прекрасної Дами вже зневірився у своїх колишніх ідеалах. Він не очікував більше пришестя Володарки Всесвіту. Молитовне відношення до Небесної Діви змінилося в нього природним почуттям земної любові з усіма її радощами імуками. Поет проголошує інше відношення до земного буття: “Приявший мир, как звонкий дар, как злата горсть, я стал богат”. Його цілком захоплює життя у всіх його проявах, у постійній завзятій боротьбі. “Приймаю!” – головна думка, головний пафос вірша. Цей вигук повторюється у вірші декілька разів. “Узнаю тебя, жизнь! Принимаю! И приветствую звоном щита!” Поет приймає удачу і невдачу, плач і сміх; пустельні села і тісні міста; “осветленный простор поднебесный и томления рабьих трудов”. Ці контрастні картини показують протиріччя життя, різноманітні його прояви. Але все одно вони радують Блока, тому що це і є саме життя. І коли поет заявляє про своє прийняття життя, ми розуміємо, що він не збирається іти від нього в невідомі “иные миры”.

У вірші немає пасивного відношення поета до життя, покірності, упокоєності перед долею. Це категорично спростовується рядками вірша: “…и приветствую звоном щита!”, “Перед зтой враждующей встречей никогда я не брошу щита…”. Мова йде не про пасивність і смиренність, а про рішучу, безкомпромісну боротьбу за життя. Безупинна боротьба, “вечный бой” і є сенс життя, вони приносять справжню радість людині. Ця думка пройде через багато віршів Блока наступних років. Розмірковуючи про історичну долю Росії, про боротьбу росіян з іноземними поневолювачами, поет вигукує: “И вечньїй бой! Покой нам только снится…”. (“На поле Куликовом”), Постійне занепокоєння, прагнення творчості, незважаючи на “жизни сон тяжельш”, складають головний “сокрьітьій двигатель” усієї діяльності Блока. Вірш “О, весна без конца и без краю” насичений риторичними звертаннями і вигуками захопленого поета: “О, весна без конца и без краю – без конца и без краю мечта!”. Обидва ці звертання поставлені в одній фразі. Весна і мрія пов’я-зуються, поєднуються у свідомості поета в єдине ціле. З початком весни відкривається перспектива нового, незвіданого життя. Пробуджуються й у душі нові почуття, нові мрії – безмежні, нескінченні.

Любов займає головне місце й у циклі “Страшний мир”. Любов і пристрасть йдуть поруч із муками, катуваннями, смертю. Для поета стає нестерпною постійна принизлива неправда (“молчаливая ложь”, “лживая усмешка”, “лжи и коварству мери нет” та ін.). Та й сам він стає жертвою “страшного мира” і з нещадною правдивістю розповідає про це (“На островах”, “Унижение”). Зневіра в можливість знайти справжнє людське щастя народжує у поета байдужість, нудьгу, безвихідну тугу. (Вірш “Ночь, улица, фонарь, аптека…”).






Україна у поемі байрона.
Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!” (за творчістю О. О. Блока в 1901-1907 pp.)