Ліричний герой у добутках Н. А. Некрасова
Іди у вогонь за честь Вітчизни, За з любов…
Н. А. Некрасов
Микола Олексійович Некрасов – це ціла епоха в російській літературі. Більше того, російська культура й громадське життя другої половини XІX століття не можуть бути зрозумілі без його творчості. “Не принижуючи ні на хвилину, – писав А. В. Луначарський, – ні великих вівтарів Пушкіна й Лєрмонтова, ні більше скромних, але прекрасних пам’ятників Тютчева, Фета й інших, ми завжди говоримо: немає в російській літературі такої людини, перед яким з любов’ю й благоговінням
З особою силою пролунав вірш Н. А. Некрасова “Поет і громадянин”, надруковане в журналі “Сучасник” в 1856 році, що викликало “несподіваний землетрус”. У ньому затверджується соціальна значимість поезії, її активна участь у житті, визначається роль поета-громадянина, суспільного діяча:
Іди у вогонь за честь Вітчизни, За любов… Іди й гинь бездоганно Вмреш недарма: справа міцно, Коли під ним струменіє кров.
Сила цього добутку полягає, з одного боку, у високих ідеях, думках і почуттях громадянина – патріота, борця, з іншого боку – у розкритті згубності для людини, громадянина й поета відступу від боргу, від служіння батьківщині, народу. У своїй ліриці Некрасов розкрив нове сприйняття миру. Він переборов прекраснодушний абстрактний гуманізм, властивий його сучасникам. “Те серце не навчиться любити, що утомилося ненавидіти – писав Некрасов. Поетові чужо пасивне споглядання життя, воно не йде від її, а, навпаки, енергійно бореться за її перебудову, викриває тих, хто заважає щастю народу.
У вірші “Елегія” поет передає саме задушевне, глибоко особисте співчуття народу в його гіркій частці, серцеве заспокоєння поетові може дати тільки свідомість того, що він служить народу. Тут він шукає відповіді на “таємні води-роси”, які киплять у його розумі: чи стала селян-скель жнива, чи внесла воля “зміну в народні долі, у наспіви сільських дівши”? Ці риторичні питання свідчать про глибоке знання поетом життя народу. Як щирий патріот, він, прекрасно знаючи життя селянства, бачив у народі справжню силу й вірив у його здатність обновити Росію:
Винесе все – і широкими, ясну Грудьми дорогу прокладе собі…
Вічним прикладом служіння Вітчизні були й будуть такі борці, як Н. А. Добролюбов (“Пам’яті Добролюбова”), Т. Г. Шевченко (“На смерть Шевченко”), В. Г. Бєлінський (“Пам’яті Бєлінського”). Ці люди повні “гніву й суму”, готові “умерти за інших”, вони, як щирі світочі життя, здатні любити Батьківщину, як наречену, нести Вітчизні “світлий рай”. Ідеалом людини нової епохи став для Некрасова Добролюбов. У його вигляді поет насамперед виділяє підпорядкування особистого життя високим суспільним цілям, інтересам народу, готовність до самопожертви:
Суворий ти був, ти замолоду Вмів розуму страсті підкоряти, Учив ти жити для слави, для волі, Але більше вчив ти вмирати.
Некрасов захоплюється його духовною чистотою, революційним патріотизмом, вірою у високий ідеал. Все це сполучається в образі Добролюбова з розумом, прозорливістю:
Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало!
Поет виріс у кріпосному селу, де “щось всіх давило, тут у малому й великому тужливо серці нило”. З болем згадує він про свою матір з її “гордою, завзятою й прекрасною душею”, що була “навіки віддана похмурому невігласові… і жереб свій несла в мовчанні раби”. Це про неї писав поет:
З головою, бурам життя от критою, Все своє століття під грозою сердитою Простояла ти, – грудьми своєї Захищаючи улюблених дітей.
Лірика Н, А. Некрасова – це лірика дії. Їй далекі пасивність, споглядальність, недомовленість. Центральне місце в ній займає народ у своєму прагненні на щастя, красі, справедливості. До кінця своїх днів Некрасов був упевнений у тім, що “тільки той себе переживе”,
Хто, служачи великим цілям століття, Життя свою цілком віддає На боротьбу за брата людини…
Напевно, тому, коли Ф. М. Достоєвський на похоронах Н. А. Некрасова сказав, що поет “повинен прямо встати слідом за Пушкіним і Лєрмонтовим”, молоді голоси викрикнули з юрби: “Вище!”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)