Лев Миколайович Толстой, великий російський письменник

Лев Миколайович Толстой, великий російський письменник, народився 28 серпня 1828 року. Йому було 9 років, коли загинув Пушкін. Тринадцятилітнім підлітком він дізнався про дуель і смерть Лєрмонтова. Коли помер Гоголь, він був уже автором повісті “Дитинство”. Толстой знав Некрасова, Чернишевського, Тургенєва, Островського, Герцена, Чехова, Горького. З усіх куточків Росії, з інших країн світу приїжджали в ясну Поляну в гості до нього люди. І кожен, хто підходив до яснополянського будинку, думав про те, що на його долю випало велике щастя бути сучасником

Толстого.

! ось Льву Миколайовичу вже скоро 80 років, але все так же легко він сідає на коня і відправляється на звичну прогулянку по широкій дорозі або, спираючись на палицю, йде по “прешпекту” до старого лісу, проходить липові і кленові алеї, дубові гаї, сидить на улюбленій лавочці з молодих берізок. Тут, у маєтку Ясна Поляна, пройшло майже все його життя. Де б він не був, куди б не занесла його доля, він завжди сюди повертався, бо відчував: тут його коріння, витоки його натхненної творчості, тут починається його любов до Росії. “Без своей Ясной Поляни я трудно могу себе представить Россию и моє отношение к ней.

Без Ясной Поляни я, может быть, яснее увижу общие закони, необходимые для моего отечества, но я не буду до пристрастия любить его”, – у ці знамениті слова письменник вклав усю свою любов до рідної землі.

Якою ж людиною був Лев Толстой? Що ж таке Ясна Поляна? Чому таку магічну владу мала вона над російським генієм?

Екскурсовод 1. Якщо їхати по шляху МоскваТула, з правого боку відгалужується дорога на Ясну Поляну. Доїжджаючи до села, милуєшся нескінченними березовими гаями, у верховіттях яких грає сонце, а підніжжя вкрите суничним килимом. Тоді чудово розумієш, чому С. Єсенін оспівував Росію як “країну березового ситцю”. І ось ми при в’їзді до маєтку. Обабіч воріт дві білі башти, тут завжди чергували сторожі. В погану погоду вони ховалися в ці башти. Від воріт йде широка березова алея – “прешпект”. Вона веде до будинку, в якому проживав Лев Миколайович зі своєю численною сім’єю, хоча народився в іншому, так званому великому будинку”, який пізніше через обставини був розібраний. Тепер лише камінь від фундаменту вказує на місце, де раніше він стояв.

За кілька десятків метрів, ліворуч від панського дому, розташувався так званий дім Волконського, в якому жила прислуга та були підсобні приміщення. Вся садиба – потопає в зелені: клумби, сади, пасіка, ставки. Але найбільше вабить око нерукотворна природа – нескінченні луги, ліси, річка Воронка. Повітря настояне на ароматі лугових трав, так що неможливо спати довго: вдосвіта прокидаєшся від п’янких запахів і поволі бредеш некошеними високими в пояс травами, придивляєшся до кожної рослинки, бо кожна з них – диво. Душа наповнюється прекрасними і високими почуттями, здається, ти торкаєшся якоїсь таємниці. Стає легко і світло, поетичні рядки народжуються самі по собі:

Здесь все торжественно, все празднично, спокойно, Ничто не нарушает тишини.. Бреду я по лугам, таким зеленим, Кудато боль уходит из души. Здесь все прекрасно, целомудренно, високо. Блестит трава, седая от росы, И бархатний листок – большое око, Что стал убежищем непролитой слезы. К нему я молча дотянусь рукою, Я поклонюсь ему до самой до земли. Я к красоте земной коснусь душою И попрошу тихонько: “Исцели…”

Тож як не зрозуміти любові Льва Миколайовича до цих заповідних чудових місць, які причарували на все життя, полонили його душу, поселили в ній назавжди любов до рідної землі і народу.

Власне володаркою цього маєтку була мати, Марія Миколаївна Волконська, єдина донька князя Миколи Сергійовича Волконського. А сільце Ясна Поляна придбав ще його батько Сергій Федорович. Батько Толстого – граф Микола Ілліч, підполковник, герой Вітчизняної війни 1812 року. У нього після смерті батька нічого, крім боргів, не було, а на руках – мати, яка звикла до розкоші. Рідні влаштували йому одруження з багатою княжною Волконською. В сім’ї було п’ятеро дітей: Микола, Сергій, Дмитро, Лев і донька Машенька. Мати багато любові, тепла і ласки віддавала дітям, зі всіма була добра, спокійна, ніхто не чув від неї різкого слова. Та, на жаль, коли маленькому Льву було всього півтора року, мати померла. Вихованням дітей стали займатися батько і тітки. Особливо всі любили тітоньку Тетяну Олександрівну Єргольську, яка замінила їм маму “по праву любові”, як казав пізніше Лев Миколайович. Таким чином, жили діти щасливо, весело і дружно, часто гралися в ігри, які придумував старший Миколка. Саме йому належить ідея гри в “мурашиних братів”.

Якось Миколка заявив, що у нього є таємниця, і коли вона відкриється, всі люди стануть щасливими, не будуть сваритися, будуть любити одне одного і стануть мурашиними братами. Таємницю мурашиних братів він начебто написав на зеленій паличці, а паличку запорпав у лісі, на краю байраку. Довго ще потім діти шукали цю чарівну паличку, яка містила в собі таємницю загальнолюдського щастя…

Діти підростали, старшим хлопчикам треба було готуватися до університету. Вирішено було всім переїхати до Москви. Дев’ятилітній Лев зрозумів, що закінчилось щасливе дитинство. Ця втрата була підсилена ще однією – помер батько літом того ж 1837 року. Лев переживав розлуку з Ясною Поляною, втрату батька, ніяк не міг звикнути до міста, а менше ніж за рік після батька померла бабуся. Молодші діти з тітонькою повернулися назад до Ясної Поляни. Льовушка щасливий – він знову у селі! І як би потім складалася його доля – знову Москва, потім Казань, навчання в Казанському університеті на турецькоарабському відділенні східного факультету, світське життя, до якого його привчала тітонька Юшкова, заняття філософією, малюванням, вивченням мов, читанням, пізніше військова служба на Кавказі, в Криму, поїздки за кордон – він все одно повертався в Ясну Поляну.

Коли між Толстими стало питання про спадок, який залишився після батьків, він був розділений на п’ять рівних частин. Лев Миколайович просив, щоб йому залишили Ясну Поляну, хоча вона давала найменше доходу. Таким чином, дев’ятнадцятирічний Лев став повновладним господарем заповітної садиби. Він з головою поринув у господарські справи, щиро хотів бути “батьком” своїх селян і думав про те, як зробити їх щасливими. Відкриває школу, виписує різні машини, старається зблизитися з селянами. Але ті насторожено відносяться до “дивацтв” свого молодого пана, бо добре знають, яка відстань між простим мужиком і поміщиком. Але з часом вони всетаки зрозуміли і оцінили Льва Миколайовича, бо побачили його щиру любов до простого народу, бажання допомогти людям.

Наприклад, біля поміщицького будинку росло дерево. Його називали деревом бідних. На дереві було прикріплено дзвін. Якщо комусь із селян була необхідна допомога хазяїна, він приходив під дерево, дзвонив і чекав. Якщо Толстой був вільний, він одразу виходив до прохача, якщо зайнятий – прохач чекав, бо знав, що “барин” обов’язково вийде. Ніколи селяни не йшли від Толстого з пустими руками, він завжди допомагав їм чи порадою, чи матеріально, чи фізично.

У 1898 році до дерева бідних підійшов починаючий поет В’ячеслав Ляпунов зі своїми віршами і попросив поради. Толстой прочитав один вірш і відчув, що в цьому хлопцеві є “іскра Божа”. Тоді взяв почитати всі вірші. Потім вийшов, посміхнувся, першим простягнув руку і сказав, що треба вчитися. Запросив Ляпунова до Ясної Поляни, тут вчив хлопця оволодівати культурою письма. Успіхи у літературі Ляпунов з часом дійсно мав неабиякі, якщо М. Горький назвав його “зіркою на фоні літератури російської”.

Лев Миколайович Толстой знав усіх своїх селян на ім’я та по батькові, молодих кликав по імені, всім глибоко співчував, жалів, переживав. Коли селяни величали його графом, дуже соромився цього.

У селі жила бідна жінка Пелагея Житкова. Мала восьмеро дітей, а сім’я рано залишилася без годувальника. Коли Толстой зайшов до них у черговий раз (а провідував він своїх селян часто), жінка залилася сльозами і зізналася, що в неї загинула корова. Толстой подивився на Марію, найстаршу дівчинку, і сказав: “Відпусти її зі мною”. Прийшли до будинку, пан попросив зачекати, виніс золоту монету і сказав: “Біжи швиденько додому і ніде не зупиняйся. Віддай гроші мамі”. Дівчинка бігла і всю дорогу оглядалася. На горбку весь час бачила Льва Миколайовича.

Толстой не лише добре знав своїх селян, а й часто вони та їх діти ставали прообразами його літературних героїв. Так, герой дитячого оповідання “Пилипок” був дійсно Пилипком Макаровим. Розповідає Ольга Пилипівна Макарова: “У 1978 році мене запросили в Тулу на святкування 150річчя від дня народження Льва Миколайовича Толстого. Коли мені надали слово, я сказала: “Я дочка Пилипка”. Зал завмер, не зрозумівши, що хотіла сказати жінка, а коли зрозумів, вибухнув бурхливими оваціями. Ольга Пилипівна стала тоді героїнею усіх свят.






Чого не вистачає українцям.
Лев Миколайович Толстой, великий російський письменник