Культура мовлення – це духовне обличчя людини
Я вважаю, що без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні духовної культури, ні культури мовлення. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь її прилучення до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Я можу з упевненістю сказати, що основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Крім того, я переконана, що мовлення має бути не тільки правильним,
Щоб досягти цього, потрібно вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Вважаю, що потрібно активно розвивати своє мовлення і вчитися усно і письмово викладати власні думки, виправляти себе, правильно будувати і перебудовувати сказане, шукати найкращі і найдоцільніші варіанти висловлювання. Я не в усьому погоджуюся з викладом думок автора. Адже мовну неграмотність перекладу варто розглядати
Я думаю, що нині тільки ми можемо зберегти ті духовні скарби, які отримали у спадок від попередніх поколінь, і передати їх далі, своїм нащадкам, не перервати код нації, що визначає її ідентичність і самобутність. Бо хоч які загрозливі процеси відбуваються з нашою мовою, не вірю, що вони – незворотні. Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення – поняття не тільки лінгвістичне, а й педагогічне, психологічне, естетичне та етичне.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати співбесідника, навпаки, лише нервує, псує настрій…
Можна багато говорити про магію слова і культуру мовлення. Але ж ці поняття, ці дивні речі такі ж давні, як і сам народ. Скажімо, на окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на “ви”, що диктувалося високою повагою до найближчих людей. У наше повсякдєння увійшло багато словесних вітань, проте наші предки завше були обачливими з ними, у кожному випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. Це ж стосувалося й кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: “Здоровенькі будьте!” чи “Доброго вам здоров’я!”. Є в нашій мові і коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Чи часто ми даруємо його іншим? На жаль – ні.
Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань – звернень для повсякденного спілкування – не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це – наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров’я – фізичне і духовне. Це.- наш спосіб життя…
А як же бути нам, молодому поколінню, що входить у самостійне життя на початку третього тисячоліття? В хаосі невихованості й безкультур’я, у тому числі мовного. У світі, де гору бере невігластво, брутальність, черствість. І як це не прикро – у світі багатьох моїх ровесників, що зростають скупими на ласку і тепле слово; що цураються багатства рідної мови, послуговуючись суржиком, чужими словами, забуваючи чемно привітатися, щиро подякувати.
Що ж: треба вчитися самим і вчити інших, бо “…без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури” (Василь Сухомлинський).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)