Короткий зміст Бежин луг Тургенєва І. С
Бежин луг “Був прекрасний липневий день, один з тих днів, які трапляються тільки тоді, коли погода встановилася надовго. Із самого раннього ранку небо була ясно; ранкова зоря не палає пожежею: вона розливається лагідним рум’янцем. Сонце – не огнисте, не розпечене, як під час пекучої посухи, не тьмяно-багряне, як перед бурою, але світле й привітно-променисте – мирно спливає під вузькою й довгою хмаринкою, свіжо просяє й порине в ліловий її туман… Світло небокраю, легкий, блідо-ліловий, не змінюється у весь день і навкруги однаковий…
” У цей день автор полював у Чернском повіті Полювання виявилося вдалої, було багато дичини. Довго бродив, автор зрозумів, що заблудився й не може вже знайти дорогу назад, хоча думав, що прекрасно знає ці місця. Настала ніч, пройшовши багато верст, автор так і не зміг вибратися, але раптово побачив перед собою рівнину й Бежин луг.
Там лунали дитячі голоси. Це були селянські дітлахи із сусіднього села, які стерегли табун. Автор залишається із хлопцями переночувати й слухає їхні розмови про народні повір’я.
…Дивився він дуже розумно й прямо, та й у голосі в нього звучала сила.” Одягнений Пав-Луша був дуже бідно. “Особа третього, Илюши, було досить незначно: горбоносе, витягнуте, підсліпувате, воно виражало якусь тупу, хворобливу дбайливість; стислі губи його не ворушилися, зрушені брови не розходилися, – він немов жмурився від вогню. Його жовті, майже білі волосся стирчали гострими косицами з-під низенької повстяної шапочки, що він обома руками раз у раз насував собі на вуха.
І йому й Павлусю на вид було не більше дванадцяти років”. “Четвертий, Костячи, хлопчик років десяти, збуджував мою цікавість своїм замисленим і сумним поглядом Вся особа його було невелике, зле, у ластовиннях, донизу загострена, як у білки; губи ледь було можна розрізнити; але дивне враження робили його більші чорні, рідким блиском очі, що блищали: вони, здавалося, хотіли щось висловити, для чого мовою, – на його мові, принаймні, – не було слів. Він був маленького росту, додавання кволого й одягнений досить бідно. ” “Останнього, Ваню, я спершу було й не помітив: він лежав на землі, смирнехонько прикорнув під кутасту рогожу, і тільки зрідка виставляв з-під її свою русяву кучеряву голівку.
Цьому хлопчикові було всього років сім. ” Автор прикинувся сплячої й слухав розмови хлопців про народні повір’я, марновірства. Розмови ці були наступні.
Илюша розповів, як він із братом Авдюшкой і іншими хлопцями один раз заночував у рольні (будова на паперовій фабриці) і там вони чули домовика Домовик ходив прямо над ними так, що прогиналися дошки, вони чули стукіт колеса, а потім домовик підійшов до дверей, розгорнув її, але хлопці нікого не побачили. При цьому чан сам заворушився й політав по повітрю, гак сам знявся зі цвяха, а потім повернувся на цвях. Домовик ходив, кашляв, а потім пішов.
Костячи розповів про Гаврила, слобідського теслю, що завжди ходив невеселий За словами Кістки, Гаврило бачив у лісі русалку, що кликала його до себе, але не пішов на заклик, а перехрестився. Русалка, що до цього весело сміялася, заплакала й сказала Гаврилу, що якщо б він не перехрестився, жити б йому з нею в любові й веселощах. Русалка пообіцяла Гаврилу, що за те, що він перехрестився, він буде вбиватися до кінця своїх днів і не побачить радості.
Відразу Гаврило, що раніше не міг знайти дорогу додому, зрозумів, як йому вийти з лісу, але з тих пор ходив невеселий. Илюша сказав, що Гаврило русалці зовсім і не сподобався. “Залоскотати вона його хотіла, от що вона хотіла Це ихнее справа, цих русалок-те”. Хлопці на час змовкли. “Раптом десь на відстані, пролунав протяжливий, дзвенячий, майже стенящий звук…
Здавалося, хтось довго, довго прокричав під самим небокраєм, хтось іншої начебто відгукнувся йому в лісі тонким, гострим реготом, а слабкий, шиплячий свист промчався по ріці. Хлопчики переглянулися, здригнулися… – З нами хресна сила! – шепнув Ілля.
” Хлопці заспокоїлися й відновили розмову. Илюша розповів про те, що трапилося на греблі на Варнавицах. Гребля ця вважалася нечистим місцем, де був похований потопельник. Псар Єрмил, вертаючись п’яний з міста, куди він їздив за поштою, побачив баранчика на могилі потопельника й вирішив баранчика етою забрати.
Кінь перелякався й захрипів, коли Єрмил підійшов до неї з баранчиком вруках. По дорозі додому баранчик увесь час дивився І рмилу н ока. Почав Єрмил “етак по вовні гладити, говорити: “бяша, бяшаг А баран-те раптом як ощириться, так йому теж: “Бяша, бяша”. Тільки хлопчик закінчив своє оповідання, два собаки кинулися кудись із гавкотом. Ваня з Павлусем побігли за собаками, а через якийсь час повернулися Виявилося, що собаки щось зачули, але це був не вовк, і хлопці повернулися разом із собаками до багаття.
Илюша, що краще інших знав сільські повір’я, повідомив, що в батьківську суботу можна побачити не тільки примару небіжчика, але й того з живих, кому прийде черга цього року вмирати. “Коштувати тільки вночі сісти на паперть на церковну так усе на дорогу дивитися. Ті й пройдуть повз тебе по дорозі, кому, тобто, умирати в тім році. ” Торік баба Уляна на паперть ходила й бачила там хлопчика Ивашку Федосєєва, що вмер навесні. А потім Уляна побачила й себе Вона ще не вмерла, року ще не пройшло, але дуже погана й сильно хворіє.
“Раптом, звідки не візьмися, білий голубок, – налетів прямо в це відбиття (відбиття світла від багаття), лякливо повертівся на одному місці, весь обливаючись гарячим блиском, і зник, дзенькаючи крилами. – А що, Павлусь, – промовив Костячи, – чи несправедлива це душу летіла на небо? Павло кинув іншу жменю суків на вогонь.
– Може бути, – проговорив він нарешті. – А скажи, мабуть, Павлусь, – почав Федя, – що у вас теж у Шаламове було видать превиденье-те небесне? ” И хлопці поговорили про сонячне затьмарення, коли весь народ перелякався, усі чекали, що прийде Тришка (Тришкой селяни кликали антихриста). Павло розповів про випадок, коли все село чекало приходу Тришки відповідно до одному з передбачень. “Дивляться – раптом від слобідки з гори йде якась людина такий мудрований, голова така дивна…
Всі як крикнуть: “Ой, Тришка йде! ой, Тришка йде! ” – так хто куди!.. А людина-те це йшов наш бондар, Вавило: жбан собі новий купив так на голову порожній жбан і надяг.
” “Страенний, різкий, хворобливий лемент пролунав раптом два рази сряду над рікою й, через кілька митей, повторився вже далі… Костячи здригнувся. “Що це? ” – Це чапля кричить, – спокійно заперечив Павло ” Хлопці поговорили про лісовиків, про водяників, згадали хлопчика Васю, що потонув.
У цей час повернувся Павлусь, що ходив за водою, і сказав, що він чув голос покійного Васі, а голос цього Павлуся кликав. Павлусь відійшов від води. – Адже це тебе водяник кликав, Павло, – додав Федя… – А ми тільки що про нього, про Васю-Те, говорили.
– Ах, це прикмета дурна, – з розміщенням проговорив Илюша. – Ну нічого, пущай! – вимовив Павло рішуче й сіл знову, – своєї долі не минеш.” Усі лягли спати, зійшов місяць Автор устав ранком і відправився додому, тому що тепер дорогу було знайти легко при світлі дня. “Усе заворушилося, прокинулося, запекло, зашуміло, заговорило.
Усюди променистими алмазами зашарілися великі краплі роси; мені назустріч, чистою і ясні, немов теж обмиті ранковою прохолоддю, принеслися звуки дзвона, і раптом повз мене, що поганяється знайомими хлопчиками, промчався відпочилий табун… Я, на жаль, повинен додати, що в тому ж році Павла не стало Він не потонув: він убився, упав з коня. Жаль, славний був хлопець!” Коментарии.
У цьому оповіданні І. С. Тургенєв щиро захоплюється російськими хлопчиками, показуючи їхню доброту, самостійність і дитячу наївність. Хлопці, незважаючи на свій вік, працюють нарівні з дорослими, ведуть дорослі бесіди, говорять про долю, щиро вірячи, що від її не підеш. Картини природи в оповіданні “Бежин луг” допомагають авторові передати замилування російською землею. Земля ця так само чиста, як і люди, що живуть на ній
(1 votes, average: 5,00 out of 5)