Колективізація у романі М Шолохова “Піднята цілина”
Роман М. Шолохова “Піднята цілина” можна назвати спірним. Незважаючи на те, що автор намагається затвердити життєздатність ідеї колгоспного укладу селянського життя, він, як талановитий художник, відбиває глибокі протиріччя, що виявилися в процесі “суцільної колективізації”. Зовні конфлікт роману розвертається навколо боротьби комуністів з контрреволюціонерами. У більше широкому змісті основний конфлікт добутку складається в боротьбі нового і старого у свідомості людей. Новим у житті хуторян було те, що вони повинні були залишити
“А Ви б подивилися, що діється в нас і в сусідньому Нижнє-Волжському краї. Тиснуть на кулака, а середняк уже роздавлений. Біднота голодує, майно, аж до самоварів і порожнин, продають
Це дає нам підстави припустити, що відображення колективізації в “Піднятій цілині” – це лише частина правди, що знав і бачив Михайло Шолохов. Виконуючи соціальне замовлення, письменник навмисно зм’якшує фарби. Але гострота конфлікту на селі однаково видна у романі. Беззаконня і репресії, що супроводжували суцільну колективізацію, автор списує на “перегини” місцевої влади, які спотворили “мудру і гуманну” політику комуністів. Тому визнання вищим керівництвом країни цих перегинів так благотворно впливає на шолоховських селян. “Влада наша хутірська надуріла, декого дуриком у колгосп увігнали, багато середняків окулачили… І наш голова Ради так нас загнуздав було, що на зборах і слова супротив його не скажи… і вирішили ми все через ту статтю в газеті “Правда” не повставати”, говорять козаки на заклики до повстання проти Радянської влади. Ці настрої зображені в “Піднятій цілині” як масові. Але чи не так легко було повірити, що беззаконня, які діялися в країні, відбуваються не з мовчазної згоди зверху? Прикладом революційної запопадливості, що супроводжувались прямим насильством над людьми, можна назвати поведінку комуніста Макара Нагульнова.
От як він агітує хуторян вступати в колгосп: “…декому з наших лиходіїв, хоча вони і середняками рахуються, прямо говорив: “Не йдеш у колгосп? Ти, виходить, проти Радянської влади? У 19-м році з нами бився, супротивничав, а зараз проти? Ну, тоді і від мене миру не чекай. Я тебе, гада, так гробану, що всім чортам моторошно стане”. Говорив я так? Говорив. І навіть наганом по столу постукував”. Секретар партосередку колгоспу Макар Нагульнов не просто фанатично вірив ідеї. У своїй непримиренній боротьбі за Радянську владу він не зауважує людину, має за ніщо людське життя. Розкриваючи цей образ, Шолохов показує те, що в його розумінні було перегинами. Всією логікою оповідання він відмежовує Нагульнових від вищої влади країни. Сама ідея колективізації залишається для автора чистою. Але, мені здається, що ніякі довірчі бесіди Давидова з хуторянами не можуть прикрити того, що заради великої ідеї трудівників насильно відривали від землі, нав’язуючи їм нове життя. Це підтверджує і образ Кіндрата Майданникова, господарника, який тяжкою працею нажив своє добро і не бажав з ним розставатися заради колективного щастя.
Раніше було прийнято вважати, що “великий перелом” відбувся в душі цього середняка, коли він пішов у колгосп. І сам Шолохов трактує поведінку свого героя як боротьбу “жалості-гадюки” і прагнення до світлого колгоспного життя. У цьому образі саме і розкривається суперечливість позиції самого автора. З одного боку, Кіндрат Майданников – розумний працьовитий хазяїн, що розуміє різницю між “моїм” і “нашим”. Він ставить під сумнів ефективність колгоспного господарства, тому що людина не відчуває в цьому випадку особистої зацікавленості в кінцевому результаті. До того ж колгоспом керує городянин, який мало що розуміє у веденні селянського господарства. З іншого боку, намагаючись пристосуватися до реалій нового життя, Кіндрат сварить себе за власницькі інстинкти.
Мені здається, найбільш правдивим вийшов у Шолохова образ Андрія Разметнова. Член гремяченського партосередку, що вірить у святість ідеї колективізації, він проте не зміг взяти участь у розкуркулюванні Гаєвих, коли побачив страждання дітей. Внутрішня роздвоєність героя, що розцінювалася радянською критикою як його м’якотілість, насправді є найглибшою трагедією цієї людини. І зрештою чуйність, доброта, людяність Андрія Разметнова беруть своє. Він приходить у сільраду зі словами: “Більше не працюю… Розкуркулювати більше не піду”. Напевно, не випадково у фіналі роману Разметнов не гине, як Давидов і Нагульнов. У ньому найбільше було життя, людяності. Цей герой не зрадив ні собі, ні своїм односільчанам. Життя в Гремячій Балці під час “великого перелому” показане далеким від нормального стану. Козаки начебто втратили своє вільнолюбство, характер, горду, сміливу натуру.
Величезний тиск активістів колективізації на хуторян приводить село в стан постійної напруженості. “Життя в Гремячій Балці стає дибки, як норовистий кінь перед важкою перешкодою”, – пише Шолохов. На прикладі Гремячій Балки ми бачимо, як події того трагічного часу відбилися на долях усього російського селянства. Правда, у романі показана тільки сила цього втручання, але не його трагічні наслідки. І все ж таки ми віддаємо належне таланту Шолохова, що зміг відобразити у романі втрату селянством віри у стабільність життя, у можливість вільного вибору, спокійної роботи на землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)