Казка з “Сну Обломова”
Одним з видатних добутків літератури XІX століття є роман І. А. Гончарова “Обломів”. Добуток з’явився своєрідним дзеркалом своєї епохи. “Обломів” став для російського суспільства “книгою підсумків”. Саме тому Добролюбов привітав добуток Гончарова. Роман розкрив страшну силу традиції, показав таке існування, при якому “норма життя була готова й преподана… родителями, а ті прийняли неї, теж готові, від дідуся, а дідусь від прадіда…”. Утвір Гончарова переконувало читачів, що для живого життя мало однієї наступності
Краще, що могла породити поміщицьке середовище, – це Обломів з його “золотим серцем”. В особистих проявах Ілля Ілліч чистий і шляхетний, але він весь захований тільки в них. Не випадково Ольга Іллінська увесь час чекає від героя виходу в мир суспільний. Дівчина, що полюбила Обломова й марне питавшаяся врятувати його, запитує: “Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу…” – “Є… Обломовщина”, – відповідає герой. Життя, схожа на сон, і сон, схожий на смерть, – от доля не тільки головного героя роману, але й багатьох інших персонажів. Події, описувані в добутку,
Отже, Обломів лежить на дивані в зручному домашньому халаті, а життя йде безповоротно. Спокій – ідеал життя героя, “його нормальний стан”.
Ілля Ілліч Обломів – російський поміщик, що жив у Петербурзі на доходи від свого маєтку. Це людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, одержав прийняте у дворянському суспільстві утворення, колись мріяв про службу, про подорожі, захоплювався поезією. По розуму й розвитку він коштує вище своїх знайомих – Волкова, Пенкина, Судьбинского, Тарантьева. Обломів має багатьма позитивними якостями. “Це кришталева, прозора душа”, – говорить про нього Штольц. Спроби друга розбудити героя до життя ні до чого не приводять. Багато відповідей на питання автор дає в “Сні Обломова” у дев’ятому розділі роману
В Обломовке, у далекі дитячі роки, зложилася важлива й у наступному житті багато в чому визначального чорта характеру Іллі Ілліча – поетична мрійність. Тут же Гончарів, слідом за Пушкіним, підкреслює, що дворянська культура нерозривно пов’язана з народним грунтом. Ці станові традиції, з одного боку, зіграють сумну роль у становленні характеру Обломова, превратясь почасти в риси 288
“обломовщини”. Але ці ж підвалини дозволять героєві зберегти природність і вільний стан душі, що виявиться вище життєвого практицизму Штольца. В обломовском сні, у його відношенні до минулого життя таяться розгадки наступних дій героя. Обломова не можна до кінця зрозуміти, якщо не усвідомити казково-міфологічної природи його характеру, відтвореної саме в “Сні Обломова”.
Казка з “Сну Обломова” переходить у життя героя й поселяється разом з ним на Виборзькій стороні, “сьогодення й минуле злилися й перемішалися”. І вловь герой поринає в “сонне царство”, тільки воно вже йменується “життя”. Не випадково у романі Гончарова герой попадає з обломовского раю не куди-небудь, а саме в Петербург – місто напівросійський, напівєвропейський, холодний, чиновний, повний суєти. Всі тут протилежно вдачам в Обяомовке: обтяжна служба, нещирі відносини між людьми, навіть погода – похмура й сумовита. Образ Іллі Ілліча – це втілена ностальгія по минулому. Як сумує людина про своє дитинство, так сумує й народ про своє минуле, що завжди здається краще сьогодення
Обломів – лише дитя свого часу. Царство кріпак Росії – от джерела обломовской апатії, бездіяльності, страху перед життям. Звичка одержувати всі даром, не прикладаючи ніякої праці, – основа всіх учинків і дій Обломова.
У своєму добутку Гончарів створив узагальнений образ. Це літературний тип, система пороків дворянського суспільства. В образі Обломова втілені типові риси російського характеру. Автор показав російського пана – лінивця із широкою душею й добрим серцем, високими почуттями. На відміну від навколишніх його людей, Обломів усвідомлює свою непридатність для нового життя, при цьому мучається, сьогоднішнє життя його також не влаштовує: “Коштує заради такого життя вставати з дивана”. Перетворившись у непотрібне й гірке животіння, життя Обломова закінчується, так і не завершившись чим-небудь значимим. Майбутнє країни не за такими людьми, як Ілля Ілліч
У своєму романі, якому можна назвати центральним у творчості письменника, Гончарів зумів реалістично відбити всі ті складні процеси, які проходили в російському суспільстві в другій половині XІX століття. В особі Обломова, з одного боку, відтворений образ російського пана, а з інший, – пороки сучасної авторові дійсності – “обломовщини”.
Захар, слуга Іллі Ілліча, як би повторює собою свого хазяїна. І якщо дорогий східний халат Обломова “засалився”, те в Захара – постійна діра під пахвою, з якої стирчить шматок нижньої сорочки. Сам ледачий, він спекулює на ліні пана, і для своєї недбайливості й ліні він завжди знаходить виправдання. “Обломову й хотілося б, щоб було чисто, так він тільки бажав, щоб це робилося як-небудь непомітно, саме собою, а Захар завжди заводив позов, як тільки починали жадати від його змітання пилу, миття підлог і т. п…”
Ілля Ілліч по характері чесний, добрий, лагідний. Його друг Андрій Штольц говорить про нього: “Це кришталева, прозора душа”. Але ці риси доповнюються такими якостями, як безвільність і лінь. “Лежання в Іллі Ілліча було його нормальним станом”.
Життя Обломова позбавлене прагнень до змін, перетворенням. Найбільше на світі він цінує спокій, не маючи сил і бажання боротися, якщо можна жити й так. Як тільки доля ставить перед ним проблему вибору, що виникає рано або пізно перед будь-якою людиною, Обломів пасує перед життєвими проблемами й труднощами
И тільки іноді, у рідку свідому мінуту, він починає зі смутком і болем розуміти своє положення. “А тим часом він болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, якесь гарний, світлий початок…” “Однак… цікаво б знати…, отчого я такий?” – задає собі питання Обломів. Відповідь на це питання Гончарів дає в ІX главі першої частини “Сон Обломова”, що переносить читача в пору дитинства Илюши, у село Обломовка, де відбувається формування характеру героя, до джерел такого явища, як “обломовщина”.
Село – це особливий мир, далекий суєтності й потрясінням життя. Картини природи являють собою ідилічний пейзаж, що не може бути порушений ніякими бурами й стихіями. Сонце світить рівно, опади випадають у свій час у потрібній кількості, мороз крепчает, як і покладено у Водохрещення. Нічого не порушує сформований порядок. У природі присутня гармонія
Точно так само була влаштована й життя в Обломовке, де й хазяї, і слуги жили в “сонному царстві”, де “норма життя була готова й преподана їм родителями, а ті перейняли її, теж готову, від дідуся, а дідуся від прадіда, із завітом дотримувати її цінність і недоторканність” Будь-яка спроба й ініціатива Илюши до самостійної дії припинялася, так як для цього був “Захар і ще триста Захаров”. “Усе почалося з невміння надягати панчохи, а скінчилося невмінням жити”. Покинувши Обломовку, “цей рай на землі”, Ілля Ілліч виявився неспроможним до життя, далекої від миру дитинства. З’явилася необхідність у самостійному виборі й прийнятті власних рішень. Потрапивши на службу, він пасує перед тими проблемами, з якими зіштовхується. Злякавшись відповідальності за допущену помилку (відправляє лист із документами замість Архангельська в Астрахань), Обломів позначається хворим, а після йде вотставку.
Використовуючи вже відомий прийом у літературі, Гончарів піддає свого героя випробуванню любові. Адже саме в любові й дружбі особистість проявляється найбільше яскраво.
Обломів закохується в Ольгу Іллінську. Ольга цінує й любить в Обломове його доброту, його ніжне серце й тонку душу. Вона вірить у нього, вірить у те, що він здатний відродитися до нового життя, що саме її любов змінить його. “Поема любові” з її страстями, зльотами й падіннями здалася Обломову “преважкою школою життя”. Він лякається тих високих властивостей душі, якими він повинен володіти, щоб стати гідним любові Ольги, лякається тих побутових труднощів, які виникають довкола нього. А перебороти, усунути їх він не може – не знає як.
Свій ідеал він знаходить на Виборзькій стороні, у будинку Гафії Матвіївни Пшенициной, що нічого не жадає від його, як Ольга, а просто сліпо любить його, потураючи йому у всім. Така любов не тільки не здатна відродити Обломова до нового життя, а, навпаки, губить і знищує остаточно. Ольга “зняла” з його халат, Гафія ж знову “надягла”. Але саме в будинку Гафії Пшенициной Обломів щасливий, тому що саме тут він знаходить свою Обломовку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)