“Його ворогом була вульгарність” по оповіданнях А. П. Чехова “Людин у футлярі”, “Агрус”, “Про любов”
Всі оповідання Чехова викликають у Чи тача глибокий емоційний відгук, адже кожний добуток списаний з натури. Одним із властивостей людського життя, на превеликий жаль, є величезна, всепоглинаюча вульгарність. Ця вульгарність не дає людині спокійно існувати, вона давить на нього, робляЧи все його життя нещасної й убогої. Чехів констатує, що при всім цьому деякі люди не тільки не намагаються боротися із цією вульгарністю, але й усіляко неї культивують. Досить згадати чеховське оповідання “Людин у футлярі”.
УЧи тель грецької мови Беликов
Беликов зовсім бездуховний, незважаюЧи на те що, будуЧи вЧи телем гімназії, може вважатися освіченою людиною. Навіть себе не жалує людина у футлярі. Він ставить безліч обмежень у своєму власному житті. Автор говорить про цьому в такий
Він зовсім неприродний, від заганяє вглиб себе всі природні прояви своєї душі. Він безжалісний до навколишньої, якщо їхнє поводження не відповідає тим або іншим установленим правилам і циркулярам. Він низький, здатний на підлість і не викликає ні жалості, ні співчуття
Цікаві відносини Беликова й Вареньки. На перший погляд здається, начебто в душі людини у футлярі виявилися нарешті-те хоч якісь людські слабості й почуття. Але не отут-те було
Епізод, коли Беликов побаЧи в катающуюся на велосипеді Вареньку, показав щиру натуру людини у футлярі. Він не здатний простити будь-якої невідповідності правилам всім навколо, і Варенька не є виключенням. Природно, що Беликов обурено тим, що дівЧи на качається на велосипеді
Хоча якщо вдуматися, то в цьому немає абсолютно нічого негожого. Кожна людина вільна розпоряджатися власним життям і робити те, що вважає потрібним, а вуж така дрібниця, як катання на велосипеді, і зовсім не заслуговує настільки пильної уваги й серйозного резонансу. Правда, Беликов іншої думки про цьому “події”. Він прагне підкорити всі навколо встановленим правилам, і будь-яка невідповідність увергає його в шок. Отчого вмер Беликов? Він умер від шоку, адже йому довелося зштовхнутися із Чи мсь із ряду геть вихідним
Беликов виявився принижений, розтоптаний, а потім ще й осміяний. Смерть Беликова викликала в навколишнє глибоке полегшення. Вони відчули себе вільніше, щоправда, ненадовго. У фіналі оповідання Чи тачеві запропонована думка автора про те, наскільки розповсюдженим буває горезвісний “футляр” у навколишнім житті: “А хіба те, що ми живемо в місті в духоті, у тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо у гвинт, – хіба це не футляр? А те, що ми проводимо все життя серед ледарів, сутяг, дурних, дозвільних жінок, говоримо й слухаємо різну дурницю, – хіба це не футляр?
“. Доводиться визнати, що людині дуже важко вплинути на границі цього самого “футляра”. І життя виходить несправжньої, убогої, перетворюється в сіре й нікчемне животіння. Оповідання Чехова “Людина у футлярі” показує, наскільки сильної буває вульгарність, що заважає людині мислити й діяти так, як жадає його душу. Але проте така подія в оповіданні, як смерть Беликова, свідЧи ть про те, що все-таки з вульгарністю можна впоратися
Від людини тільки потрібне невелике зусилля, здатне перевернути всі навколо. Наприклад, у даному оповіданні, для того щоб упоратися з Беликовим, над ним досить було посміятися, не бояЧи сь проявляти щирі почуття Оповідання “Агрус” не менш трагичен. Він показує, наскільки вбогої може бути мрія людини, який він присвятили все своє життя. У Миколи було бажання жити у своєму власному будинку, насолоджуюЧи сь тишею й спокоєм. Протягом довгого років мрія була незбутньої, але людина всіма силами намагався здійснити її. І неодмінним атрибутом свого майбутнього щастя він баЧи в агрус, просту садову ягоду
Для досягнення своєї мрії він готовий був обмежувати себе у всім: “Жив він скупо: недоїдав, недопивав, одягався бог знає як, немов жебрак, і все збирав і клав у банк. Страшно жадував”. Для того щоб наблизити свою мрію, Микола женився на літній і непривабливій жінці. Довів нещасну жінку до смерті напівголодним існуванням. І при цьому в нього ні на мінуту не виникла думка про те, що він винуватець не тільки того, що її життя було абсолютно безрадісної, але й неї смерті
Нарешті, мрія здійснилася. Миколі вдалося виконати своє бажання. “Це вуж був не колишній боязкий бідолаха-Чи новник, а теперішній поміщик, пан”. Людина з’являється зовсім задоволеним своїм життям
Какзалось би, свершилось, мрія людини здійснена! Можна тільки порадіти за такою щасливця. Але разом з тим яким низьким і огидно вбогим представляється цей дрібний Чи новник, що все життя поклав на те, щоб стати власником невеликої садиби!
У душі такої людини немає нічого святого, він не здатний на піднесені почуття, на жаль, повагу, любов. Його єдиною любов’ю за все життя стала мрія про будинок. Думки про матеріальне благополуччя застеляли ока нещасному протягом довгого років. Вульгарність убогого існування видна у всім, людина не робить нічого, щоб вирватися із задушливою своєю вульгарністю й убогістю атмосфери, навпаки, він по-справжньому щасливий. Однак за свою зневагу до власної душі одержує сторицей – духовна деградація приводить до того, що людина практично повністю втрачає людський вигляд, він перетворюється в низинну істоту, що не має ідеалів, що не володіє добротою й шляхетністю. Назва оповідання несе в собі дуже глибокий зміст. Виходить, що все життя Чи новника Миколи було присвячено однієї мети – насолоді кислими ягідками агрусу
Це Чи не жахлива трагедія людини, що змушує всерйоз міркувати про безглуздість подібного існування? Але, викриваюЧи людські пороки, Чехов обов’язково говорить про можливість порятунку. Поряд із дрібними, вульгарними, по-справжньому огидними людьми, у його добутках є й інші персонажі
Наприклад, в оповіданні “Агрус” це Іван Иванич. Він є рідним братом Миколи, про яке так багато говорилося вище. Але як різними можуть бути рідні брати! Іван Иванич зовсім інший, йому властиві інші бажання й прагнення
Саме в його вуста Чехов вкладає наступне висловлення: “…не заспокоюйтеся, не давайте присипляти себе! поки молоді, сильні, бадьорі, не утомлюйтеся робити добро! Щастя ні, і не повинне його бути, а якщо в житті є зміст і ціль, те зміст цей і ціль зовсім не в нашім щасті, а в чомусь більше розумному й великому
Робіть добро!”. Правда, після цих фраз автор негайно констатує, що “все це Іван Иванич проговорив з жалюгідною, прохальною посмішкою, начебто просив особисто для себе”. Тому Чи тач може зробити висновок про силу всепоглинаючої вульгарності, вирватися з оковів якої дуже й дуже важко.
Так, Іван Иванич готовий був бути зовсім іншим, він бажає щось протиставити черствому й убогому мирку, у якому існують подібні його братові Миколі. Але, на жаль, в Івана Иванича занадто мало сил. Таким Чи ном, в оповіданні Іван Иванич служить тільки нагадуванням про можливе протистояння вульгарності. Сам він занадто слабшав, але адже хтось може виявитися сильніше й виграти в цьому протистоянні. Оповідання “Про любов” наштовхує Чи тача на міркування про складність і незбагненність людських почуттів. Герої оповідання ведуть великі раз – говори про любов, немов намагаюЧи сь зрозуміти це складне й багатогранне явище
На самому початку розмова грунтується на оповіданні про любов Пелагії до кухаря Никанорові. Кухар був п’яницею, до того ж мав буйну вдачу, що, однак, не перешкодило жінці щиро й з усією відданістю любити його. Саме тому в мовців виникає цілком закономірне питання “Як зароджується любов, чому Пелагія не полюбило кого-небудь іншого, більше підходящого до неї по її щиросердечних і зовнішніх якостях, а полюбила саме Никанора?”. ОбговорююЧи подібні питання, всі присутні так і не приходять до якогось певного висновку. І тому залишаються при думці, що любов “таємниця ця велика є”.
Після цього треба історія любові одного із присутніх – Алехина. Його оповідання досить банальне. Один раз Алехин закохався в молоду жінку, дружину одного свого гарного знайомого на прізвище Луганович. ЗгадуюЧи все це, Алехин підтверджує, що: “Справа минуле, і тепер би я утруднився визнаЧи ти, що, властиво, у ній було такого незвичайного, що мені так сподобалося в ній, тоді ж за обідом для мене все було невідхильно ясно; я баЧи в жінку молоду, прекрасну, добру, інтелігентну… жінку, який я раніше ніколи не зустрічав…”. Ганна Олексіївна Луганович зробила на Алехина сильне враження. Йому здалося, що він баЧи ть перед собою дивну жінку, що відрізняється від всіх оточуюЧи х людей
Він досить рідко баЧи вся зі своєї улюбленої, але спогаду гріли його душу, робляЧи його майже щасливим. І щораз він намагався знайти відповідь на питання – чому ж молода, розумна, прекрасна Ганна вийшло заміж за зовсім нецікаву й просту людину, що старше її Чи не вдвічі. ЗважаюЧи на все, Ганна й сама початку випробовувати до Алехину ніжні почуття. Принаймні, вона завжди визнавалася йому, що чекала й передчувала кожний його візит
Закохані часто розмовляли між собою, не відкриваюЧи при цьому своїх почуттів один одному. Алехин часто міркував, що буде, якщо Ганна піде разом з ним. Цікаво його думка, що неможливо не процитувати: “Куди б я міг повести її? Інша справа, якби в мене було гарне, цікаве життя, якщо б я, наприклад, боровся за звільнення батьківщини або був знаменитим ученим, артистом, художником, а то з однієї звичайної, буденної обстановки довелося б захопити неї в іншу таку ж або ще більш буденну”.
Довгі міркування не сприяли тому, щоб закохані відкрили один одному свої щирі почуття. Тим часом час ішов, у Ганни Олексіївни потроху псувався настрій, “була свідомість незадоволеного, зіпсованого життя”. Справді, що висвітлювало її життя? Повсякденні турботи й турбота не могли порадувати розумну й інтелігентну жінку, чоловіка свого вона, очевидно, не любила
А кохана людина так і не міг знайти в собі досить мужності, для того щоб першим зробити крок назустріч. Коли приходить час розстатися, нарешті, закохані зізнаються один одному у своїх щирих почуттях. І тільки тепер зрозумів Алехин, “як непотрібно, дрібно і як обманЧи во було все те, що нам заважало любити. Я зрозумів, що коли любиш, то у своїх міркуваннях про цю любов потрібно виходити від вищого, від більше важливого, Чи м щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім”. На жаль, Алехин це зрозумів занадто пізно. Довгий час він і його кохана перебували під владою світських умовностей
Саме тому вони й погубили свою любов. До того ж кожний з них явно недооцінював свої почуття, приймав їх за щось несуттєве й неважливе. У противному випадку вони знайшли б у собі мужність, щоб змінити власне життя. Дивне людське почуття любові виявилося поховане під тяжкою могильною плитою вульгарності, байдужості й буденної суєти. Закохані вище всього ставили свій борг честі перед Лугановичем, дітьми, нарешті, суспільством
Але дотримуюЧи таких умовностей, вони позбавили самих себе не тільки радості й надії на щастя, але й сенсу життя. І саме в цьому складається найглибша трагедія людей, така трагедія не знає границь, до того ж вона представляється абсолютно безглуздої. Герої оповідання не знайшли виходу з положення, що створилося, Чи м зіпсували своє життя
(1 votes, average: 5,00 out of 5)