Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест”
В. Стефаник реалістично зображував у своїх новелах життя селян Західної України, тяжке і нужденне сповнене цілоденної праці. На очах читача проходить одна за одною трагедії, викликані постійними нестатками. Зокрема, в новелі “Камінний хрест” селяни, втративши всі свої сили і здоров’я на рідній землі, збираються шукати легшого та кращого життя за океаном – у Канаді.
Наприкінці XІX століття дійсно багато українських селян продавали свої домівки і землю, повіривши рекламам різноманітних агентств. В листівках, які поширювалися по
Життя Івана Дідуха могло бути життям будь-якого селянина того часу. Молодого парубка забрали до війська, повернувшись додому, він не застав живими ні батька, ні матір, бо тоді служили багато років. Отримавши свій спадок – ниву на найвищому і найгіршому горбі у селі, Іван починає тяжко працювати. Назбиравши трохи грошей, він одружується, народжує синів, купує
В. Стефаник розкриває свого героя у монолозі перед усіма газдами і газдинями, яких він зібрав, щоб попрощатися. Іванові дуже тяжко прощатися з рідною землею, з друзями. Він боїться, що у його смертну годину ніхто не згадає про нього. Тому просить, щоб як тільки до селян дійдуть відомості про його смерть, що вони пом’янули його та замовили в церкві обідню. Розуміючи, що він або його жінка можуть померти ще в дорозі, Іван заздалегідь прощається з нею і просить вибачення за все погане, що вона від нього, можливо, зазнала. Але найголовніше в цій сцені – його розповідь про горб, на якому він вкоротив собі віку і стратив здоров’я: “Так баную за тим горбом, як дитина за цицкою. Я на нім свій вік спендив і окалічів – – єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взяв з собою у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную”. Саме тому востаннє він впрягся у візок, щоб підняти на горб камінний хрест, на якому вписав своє і жінчине ім’я. Камінний хрест, на мою думку, символізує тяжке життя цього селянина, більшу частину якого він провів на горбу. Він ніс свій тяжкий хрест у прямому і переносному смислі. Хоч як далеко не зібралися Дідухи, але Іван, поставивши хрест, мовби підкреслює:
Його душа залишається тут, на тому місці, яке найрідніше його серцю.
Вся сцена від’їзду, починаючи від монолога Івана розповіді його про камінний хрест і закінчуючи прощанням із хатою та хрестом на горбі, – це є художній вимисел.
І саме завдяки поєднанню історичної правди і художнього вимислу В. Стефаник досягає найкращого ефекту бо зміг показати еміграцію як справжню трагедію для старих селян, що навіки прикипіли душею і тілом до рідної землі.