Ігор Святославич – герой пам’ятника давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім”

Точна дата створення анонімного твору невідома. Більшість дослідників відносять появу “Слова” в Києво-Чернігівської Русі до часу між 1185 р. і 90-ми роками. XІІ “Шв. Численні спроби атрибуції та визначення жанру пам’ятника не привели до однозначних результатів. Єдиний список “Слова” (як вважають, XVІ “Шв.) Був виявлений у складі збірника, придбаного графом А. І. Мусіним-Пушкіним у архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоїла Биковського в кінці XVІІІ “Шв. У 1796 р. була знята писарська копія в дар Катерині ІІ. Вперше “Слово”

опубліковано у 1800 р. Рукопис загинула в московському пожежі 1812 р.) І. С. (Християнське ім’я Георгій) – новго-род-сіверський князь, реальна історична особа (до XVІІ “Шв. Давньоруська література не знала вигаданих і типізованих героїв). Народився 2 квітня 1151г. Син чернігівського князя Святослава Ольговича; онук родоначальника чернігівських Ольговичів, князя-крамольника, незмінного супротивника Володимира Мономаха Олега Святославича (у “Слові” названо Гориславичем).

І. С. був одружений на дочці Ярослава Володимировича Галицького (див. Ярославна). Після смерті старшого брата (1180) став держітелем Новгород-Північ-ської

землі. Подібно дідові, вдаємося у міжусобицях до допомоги половців, у 1181 р. в союзі з ханами Кончаком і Кобяком брав участь у боротьбі князів на стороні Святослава Всеволодовича. Не приєднався до коаліційної походу під проводом цього київського князя (1184), а пішов на половців в оточенні найближчих родичів. Поетичним відгуком на цей трагічний похід і стало “Слово”. Необачна експедиція І. С. завершилася небувалим поразкою росіян і полоном всіх князів, що послідували за І. С. (Всеволода Святославича Курського – брата І. С., Володимира Ігоровича Путивльського – сина І. С., Святослава Ольговича Рильського – племінника І. С.). На початку походу, що відбувся в квітні 1185 р., ніщо не віщувало біди. Але 1 травня, коли дружини заглибилися в степу, сталося сонячне затемнення. Астральні явища оцінювалися на Русі як передвістя біди, їм надавалося провіденціальне значення. І. С. вирішує продовжити рух, бажання слави “йому знамення заступи”.

У першому бою з половцями росіяни здобули перемогу, захопили багату здобич. Однак у другій битві на березі Каяли, що тривала три дні, були вщент розбиті об’єднаними силами багатьох ханів. Опинившись в полоні у свого недавнього союзника і свата Кончака, І. С. користувався відносною свободою і незабаром зумів втекти на Русь з допомогою половця на ім’я Овлур, після чого опинився в Києві. Подальша доля І. С. не знайшла відображення в “Слові”. З літописів відомо, що в 1198 р. він став чернігівським князем. Помер у грудні 1202 Трагічна доля трьох його синів: в 1211 р. Роман, Святослав і Ростислав, які потерпіли невдачу в боротьбі за володіння Галицьким князівством, були повішені галицькими боярами. “Слово” малює І. С. мужнім воїном. І хоча князь не показаний в бою (описана відвага в битві його брата Буй-Тура Всеволода), відчайдушна хоробрість героя і всіх Ольговичів неодноразово підкреслюється автором: “хоробрий Святославич”, “Олегове хоробре гніздо”, “хоробрий полк”, “хоробрі русичі” .

Навіть в “золотому слові” Святослава Всеволодовича (“Тоді великий Свят’слав’ зронив злато слово з сльозами змішане”), де київський князь картає І. С. за те, що той звів нанівець його зусилля по боротьбі зі степом, міститься визнання відваги учасників сепаратного походу: “Ваю хоробра серця в’жестоцем’ харалузе скута, а в буесті загартована”. Великий князь закликає помститися за рани І. С. Симпатія автора до І. С., “іже істягну ум “силою своєю і погостріше серця свого мужністю”, безумовна. У фатальні хвилини затемнення І. С. з непохитністю каже воїнам: “Луце ж’б Потягу бити, неже полонених бити… хощу главу свою прикладіть, а любо Іспітіе шеломомь Дону”. Особливу роль у характеристиці князя грає мотив братолюбства, ніжної прихильності його ко Всеволоду. Разом з тим автор “Слова” засуджує недалекоглядність І. С. Жага слави приводить героя до трагічних змін у долі: князь пересів “із’ сідла злата, а в сідло кощіево” (рабське). Своїм вчинком князь відкрив дорогу на Русь новим набігам, пробудив горі, біду і “підступність”, які приспав Святослав Київський.

Поразка І. С. – привід для поетичних роздумів автора про всієї Руської землі, яку роздирають феодальною роздробленістю: “І начяша князі про мале” се велике “мл’віті, а самі на собі крамолу коваті”. Автор закликає князів до єднання. “Кают” І. С. і представники навколишніх народів, “німці, венедіци, Греції та моравами”, сама природа противиться намірам князя, попереджає його. Так, спираючись на народнопоетичній традиції, творець “Слова” показує всю згубність вчинків новгород-сіверського князя. У результаті поразки всі обійнято сумом, туга розлилася по Руській землі, “в’стона бо, братіє, Киевь тугою, а Чернігов’ напастьмі”, “нічіть трава жало-щами, а древо з тугою до землі схилилося”. Але коли І. С. біжить з полону, все змінюється. На зміну печалі приходить радість (“країни заради, гради весели”), а сили природи допомагають йому, бог вказує втікачеві шлях додому. Настільки ж контрастна і світлова образність. Темрява затемнення, чорні хмари загрози, морок поразки (“обидва багряна стл’па погасити” – І. С. і Всеволод) змінюються в образному ладі пам’ятника світлом, коли І. С. виявляється на волі: “Сонце світиться на небесах, – Ігор князь в’Руської землі”.

Фінал “Слова” радісний. Автор славить І. С. та учасників походу. За два століття, які минули з моменту опублікування пам’ятника, “Слово” породила величезну дослідницьку та науково-популярну літературу. Виникла особлива галузь гуманітарного знання. Труднощі вивчення і коментування (наявність “темних місць”) тексту “Слова” проявилися в неоднозначному тлумаченні образу головного героя. Одні дослідники оцінюють І. С. як полум’яного патріота, інші – показують всю складність і суперечливість прагнень князя. Так, Д. С. Лихачов вважає, що І. С., діючи у згоді з усіма російськими князями, рішуче пориває зі своїми недавніми союзниками половцями. Б. А. Рибаков ж робить більший акцент на егоїстичної природи вчинків князя. Крім “Слова” події походу 1185 і доля І. С. відображені в традиційних літописних повістях. Вони використовуються зазвичай як історичного коментаря до пам’ятки. Південноросійська (Іпатіївський літопис поч. ХУв.) Та севернорусскім (Лаврентія-ської літопис 1377 р.) повісті різняться за обсягом, художності, ідейної спрямованості. З кінця XVІІІ “Шв. до пам’ятки зверталися багато письменники. Поетичні перекладання, мотиви і образи, ремінісценції “Слова” в літературі нового часу самі по собі стали предметом вивчення.

Вісімнадцять років працював над оперою “Князь Ігор” А. П. Бородін (1869-1887). Образами “Слова” надихалися художники. Найвідомішим відгуком на поему стала картина В. М. Васнецова “Після побоїща Ігоря Святославича” (1880). Герой “Слова” зображений на гравюрах І. Я. Білібіна (1929) і В. А. Фаворського (1950-і рр..), Полотнах М. К. Реріха, І. С. Глазунова, В. Назарука та ін Ескізи костюмів до опери А. П. Бородіна виконали К. А. Коровін і Н. К. Реріх. Серед безлічі ілюстрацій виділяються роботи палешаніна І. І. Голікова (1934). Геніальний твір епохи розквіту середньовічної культури, а також подальші поетичні відгуки на “Слово” в культурі нового часу обезсмертили ім’я одного з удільних князів XІІ “Шв. У результаті І. С. зайняв у пам’яті нащадків місце поряд з видатними діячами Стародавньої Русі.






Любов до землі благо чи зло.
Ігор Святославич – герой пам’ятника давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім”