Ігор Святославич – характеристика літературного героя (персонажа)

Ігор Святославич, князь новгород-північ-ський (2.04.1151-29.12.1202) – головний герой “Слова о полку Ігоревім”, центральний образ цього твору. Події та люди, минуле, сьогодення і майбутнє співвіднесені, прямо або побічно, з походом проти половців, ініціатором і провідником якого був І. С. Не менш важливо і те, що він представляє найбільш поширений тип князя в тодішній Русі. Таких князів Автор називає “буйними”.

І. в зображенні Автора сам для себе вищий авторитет, не схиляє голови ні перед християнськими, ні перед язичницькими богами, що

не визнає ні старшинства серед руських князів, ні навіть у своєму роді Ольговичів. “Самість”, спрямованість до особистої слави та особистому величі – така суть його життєвої установки. Її коріння, на думку Автора, в традиції і в природжений характер. Головна мета, “пристрасть” життя, якій підпорядковані помисли і дії І. С., – завоювання “всієї” слави для себе і свого княжого “гнізда”, а разом зі славою – вищої влади і найбільших володінь. Князь вважає себе загальноруським патріотом. Вирушаючи в похід проти половців, він переконаний, що йде захищати всю землю Руську. На ділі ж він, як показує Автор, протиставляє
себе головним силам Русі і, крім того, кидає зухвалий, самовпевнений виклик неслухняності вищим небесним силам. Опинившись внаслідок цього в повній ізоляції, без допомоги згори і без підтримки батьківщини, він зазнає нищівної поразки від об’єднаних половецьких сил. Майже всі воїни або гинуть на полі брані, або потрапляють у полон. Сам І. С., всі князі та воєводи стають почесними бранцями половецьких ханів. Не менш значні і згубні наслідки нещасного походу І. С.: зірваний об’єднаний похід проти половців, який великий князь київський Святослав III готував на осінь 1185 р., розгромлені і спалені багато опинилися без захисту міста і села лівобережної Русі, а їх населення або перебито, або заслано в степу Кончаком і Гзак; литовці, скориставшись моментом, напали на полоцького князя Ізяслава Васильовича, розбили його дружини, а його самого побили на смерть.

Князь І. С., мабуть, глибоко пережив трагічні події, винуватцем яких він був, і усвідомив в полоні всю згубність для Русі від невіри у вищі сили і від самостійної політики, раз-. біва єдність Русі. Усвідомив і внутрішньо перемінився. Цей істинно патріотичний і саме релігійний переворот у свідомості І. С. віщує – і це підтверджує його вдала втеча з полону – успіхи у подальшій боротьбі з ворогами.

Щаслива кінцівка “Слова” повинна була, на думку Автора, надихнути руських князів і російський народ на відмову від міжусобиць, на об’єднання сил для захисту цілісності та незалежності Русі.






Мій улюблений герой захар беркут.
Ігор Святославич – характеристика літературного героя (персонажа)