Ідея вічності у вірші Г. Аполлінера “Міст Мірабо”
Г. Аполлінер – поет-новатор. Г. Аполлінер – французький поет, Один з найяскравіших представників світового авангарду. У своїх віршах прагнув досягти синтезу різних проявів духовного і повсякденного буття, об’єднання панорами зовнішнього світу і сповіді ліричного “я”. Об’єднання в одній площині швидкоплинність людського життя і вічності буття у вірші “Міст Мірабо”. Води Сени “прагнуть” під мостом Мірабо – місцем зустрічі закоханих. Не одне покоління на ньому зізнавалися любові. У вірші поет порівнює своє почуття
Засоби передачі безперервного руху. Невеликий за обсягом вірш насичений дієсловами, які передають рух: “прагне”, “біжить”, “тече”, “наступає”, “витікає”, “тече”,
Роль рефрену в вірші. Рефрен складають рядки:
Хай б’є годинник ніч настає Минуть дні а я ще є.
Ключові слова у ньому “я ще є”. Все минає в житті, але поки людина живе, душа буде постійно сповнена переживаннями, як ріка водою, в ній завжди буде жити “надія неутіхомірено пристрасна”. Провідні настрою вірша “Міст Мірабо”. Вірш сповнений сумних роздумів про швидкоплинність часу, життя, любові, тим не менш рефрен “а я ще є” вносить життєстверджуюче настрій: я ще є, і є стародавній міст Мірабо, вічна Сена, вічно б’ють годинник, за ніччю завжди настає день.
Рання лірика Аполлінера перебувала під значним впливом символізму. Разом з тим у його віршах відчувалася зв’язок з романтичною традицією. Свідченням народження поета-новатора став постійний збірник “Алкоголь” (1913). У ньому сповна виявилися авангардистський пафос і оновлена поетична техніка. Аполлінер переніс у поезію запозичений у кубістів принцип сімультанеізма – схильність до одночасного зображення в однопланово площині різнорідних об’єктів, віддалених, не пов’язаних між собою образів, мотивів, переживань, вражень. Також у віршах цього періоду відчутне наближення до унанімізму, течією, яке прагнуло виражати “однодушно”, злиття особистості з людськими угрупованнями та колективами, з “океаном життя”.
Термін “сюрреалізм” – Новий реалізм, “надреалізм” – ввів в ужиток Аполлінер, який свою п’єсу “Груди Тіресія” (1917) назвав сюрреалістичної драмою і висловив у ній своє визначення сюрреалізму. Досліджуючи глибинні психічні механізми людини (сни, марення тощо), представники цієї течії розвивали принцип асоціативної образності, яка спиралася на практику несподіваного зближення віддалених реалій. Головне для сюрреалістів – подив від навколишнього життя, яка зображена у незвичайних фермах. Остаточно сюрреалізм як художня течія сформувався вже після смерті Аполлінера.
Чому Аполлінер не вживав розділових знаків? Цим способом поет ніби закликав читача до співтворчості: кожен читач сам створює інтонаційний малюнок, емоційну виразність. Аполлінер так пояснював відсутність розділових знаків: “… Вони були зміщені трохи, що здаються мені зайвими і справді є такими; ритм і паузи вірша – це і є справжня пунктуація, інший не треба”.
Інтерес до життєвих явищам у тому безпосередній сутності та спонтанному перебігу (“поезії-розмови”, “поезії-репортажу”); об’єднання панорами зовнішнього світу і сповіді ліричного “я”, життя і творчості, поезії і прози; настрою прощання зі старим світлом та привітання нових часів; установка на демонстрацію поетичних експериментів; перенесення в поезію запозиченого у кубістів принципу сімультанеізма; полігематічность (наявне і синхронний розвиток у творі багатьох тем); широке використання верлібру, техніки поетичного монтажу речей і дій, течії думок і вражень, які з’являються за асоціаціями; відмова від знаків пунктуації; прагнення наблизити поезію до візуальних видів мистецтва, створення каліграм.
Аполлінер говорив: “Назви шкіл не мають жодного значення і слугують лише для того, щоб розрізняти групи художників та поетів. Важливим є лише прагнення до оновлення світогляду і до пізнання світу в його цілісності “.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)