Громадянська війна і її відображення у романі “Тихий Дон”
У своєму романі автор розповідає нам, як жили козаки привільно на Доні: працювали на землі, були надійною опорою російським царям, боролися за них і за державу. Сім’ї їх жили своєю працею, у статку й повазі. Веселої, радісної, повну праці й приємних турбот життя козаків перериває революція. І перед людьми встала незнайома досі проблема вибору: чию сторону прийняти, кому вірити – червоним, що обіцяє у всім рівність, але заперечливу віру в Добродії Бога; або білим, тим, кому служили вірою й правдою ще їхні діди й прадіди. Але чи потрібна народу
Навіть Григорій Мелехов, головний герой роману, раніше противившийся кровопролиттю, сам легко вирішує чужу долю. Звичайно, перше вбивство людини глибоко й боляче вражає його, змушує провести чимало безсонних ночей, але війна робить його жорстоким. “Я сам собі страшний став…У душу до мене глянь, а там
На мій погляд, головну причину трагедії російського народу, що торкнулася буквально кожного в ті часи, Шолохов бачить у драматизмі переходу від старого, століттями укладу, що формувався, до нового ладу життя. Зіштовхуються два мири: усе, що було раніше невід’ємною частиною життя людей, основою їхнього існування, раптово валить, а нове ще потрібно прийняти й звикнути кнему.
Ще не до кінця розгадана таємниця безсмертя великих створінь людського розуму й серця. Як і раніше зачаровано дивиться мир на посмішку Джоконди, як і раніше вабить за собою загадкова “незнайомка”, як і раніше сперечаються критики про те, чи засуджує Шолохов свого Григорія Мелехова або співчуває йому. Не до кінця ще розгадана таємниця великих створінь, але великий подвиг тих, хто зумів побачити й запам’ятати вічне в сучасному, назавжди з’єднавши їх. До таких безсмертних утворів і ставиться роман Шолохова “Піднята цілина” – бойова, жагуча книга про переломний етап в історії нашої батьківщини, про те, як у боротьбі й борошнах з важкими втратами народжується нове. З більшою майстерністю Михайло Олександрович виводить у своєму романі групу запеклих ворогів соціалістичної держави – осавула Підлог-Цева, поручика Лятьевского, кулака Островнова, Лапшинова, Бородіна й інших. Це купка злочинних відщепенців, внутрішньо спустошених і приречених на розгром і загибель
Але чи не так прості ці, за задумом Шолохова, приречені, якими намалював він ворогів? Адже в 1937 році він писав: “Ворогів у нас показують плакатно й примітивно”. Так, дійсно, у романі всі набагато трагичнее й глибше. От перед нами встає Половців: “З-під крутого, вовчого складу, що лисіє чола він швидко оглянув кімнату й, усмішливо зщуливши світло-блакитні вічка, що важко блищали із глибоких провалів очниць, поклонився”. Де Половців, там ллється кров, готуються вбивства й диверсії, він натхненник помсти й злочинів. Але при есем цьому Половців – сміливий і розумний ворог. Він безстрашно з’являється в хуторі, знаючи, що за ним по п’ятах випливають працівники державної безпеки, сміло йде на такий крок, як убивство Хопрова. Він добре розбирається в людях, подібних Островнову, знає, як залучити їх на свою сторону. Половцеву не відмовиш у природному розумі, рішучості, готовності загинути за свої ідеали
И тим разючіше дивна легкість, з який він видає наприкінці роману всіх своїх спільників, розуміючи, що однаково буде розстріляний. Шолохова вороги радянської влади цікавлять не тільки як вороги, але і як люди, тому він бачить, що Тит Бородін зовсім не схожий на Островнова або Лапшинова й Лятьевский зовсім іншого складу, ніж Половців
Яків Лукич Островнов по природі своєї розумний людин, що любить і вміє трудитися. Його пояснення Давидову, як господарювати, не можуть не підкупити, тому що за ними вгадується й справді тямуща людина. Гублять Якова Лукича прагнення до багатства й боягузтво. Автор показує, як поступово вироджується його герой: від убивства Хопрова він прийшов до найстрашнішого й підлого злочину – убивству своєї матері. І як тільки закінчується цей страшний шлях виродження, Шолохов відразу ж і розстається зі своїм персонажем, що вичерпав у собі залишки людського, що було закладено в ньому від природи. Такий же й кінець Половцева.
Здавалося б, абсолютно зрозуміле образ Тимофія Рваного, співучасника вбивства Микити Хопрова, випадного засланця, покушавшегося на життя секретаря парторганізації. Але от автор описує його мертвим: “Він і мертвий був гарний, цей жіночий мазун і улюбленець, на не торкнутий засмагою, чиста й біле чоло впало темне пасмо волось… І легка тінь посмішки заховалася у квітучих губах, усього лише кілька днів назад так що жадібно цілували Лушку”. Чого більше в цих словах: торжества побачивши поваленого ворога або жалості побачивши до пори обірваного життя? Скоріше – жалості. Так можна говорити тільки про жертву. Тимофій і був жертвою тих сил, що ввергнули його в боротьбу з народом, із самим життям
Гуманізм письменника-комуніста зобов’язує Шолохова до кінця вірити в гарне в людині, змушуючи ненавидіти не людей, а ті сили, які їх калічили. І тільки тоді ставала беззастережної ненависть автора, коли особиста злість і жорстокість персонажа остаточно губили в ньому все людське, коли розпад особистості завершувався, досягав своєї межі
(1 votes, average: 5,00 out of 5)