Горе від розуму характеристика образа Софія (Софія) Павлівна Фамусова
Горе ВІД РОЗУМУ (Комедія, 1824; опубл. із пропусками – 1833; повністю – 1862) Софія (Софія) Павлівна Фамусова – центральний жіночий персонаж комедії; 17-літня дочка хазяїна московського будинку, у якому розвертається дія; після смерті матері вихована “мадамой”, бабусею Розье, що за “зайвих” 500 руб. перебралася вихователькою в інший будинок. Іншому дитинства С. був Чацкий; він же став героєм її першого отрочного “роману”. Але за три роки, що Чацкий був відсутній, перемінилася й сама З, і її серцева прихильність. З одного боку, З. стала
Вона уявляє себе сентиментальною героїнею “чутливого” роману й тому відкидає й надто уїдливого, не по-московски сміливого Чацкого, і традиційно московського нареченого полковника Скалозуба – обмеженого, але богатого (про цю партію мріє її батько). “Прорахувавши” С. і вміло розігравши роль платонічного поклонника, що готовий до світанку піднесено мовчати наодинці з улюбленої, у її серце знаходить куточок Молчалин, догідливий
Не маючи під час відсутності Чацкого можливості душевно розвиватися, С. непомітно заражається “московським” духом – і одночасно підмінює свою особистість умовним образом модної героїні Вона поводиться те як Юлія з роману Руссо, те як московська кумонька; і над тої, і над іншою “маскою” автор комедії іронізує. В 1-м буд. Фамусов застає Молчалина (тільки що що вишли з дівочої) у вітальні разом із Софією; про людське око С. придумує сон, нібито привидевшийся їй. Природно, сон цей “побудований” за законами балади в дусі Жуковського, якого Грибоєдов печатно гудив, – і на місце “моторошних” бал-ладних персонажів підставлені зовсім для цього невідповідні Фамусов (“Розкрилася підлога – і ви звідти, / Бліді, як смерть, і сторчма волосся!
“) і Молчалин (“Отут із громом розгорнули двері / Якісь не люди й не звірі, / Нас врознь – і мучили сидевшего із мною”). Повторюючи звичний комедійний “хід”, Грибоєдов змушує С. наділити баладний сюжет у невідповідний розмір і стиль, у цьому випадку – баєчний; а Фамусова – “процитувати” фінал балади Жуковського “Світлана”: “Де чудеса, там мало складу”. В 2-м буд.
, довідавшись про падіння Молчалина з коня, С. знову поводиться не як вихована панянка, а як закохана героїня роману – зомліває: “Упав! Убився!” Тим контрастніше виглядає її типово “московське” поводження в 3-м буд., під час балу, коду С. злобливо обертає риторику Чацкого (“Від божевілля можу я остерегтися”) проти нього самого й розпускає слух про божевілля колишнього коханого.
Романічна маска зірвана, під нею – особа роздратованої московської панянки. І тому розплата чекає її теж “подвійна”, літературна й побутова. У фіналі комедії розвіється любовний дурман З, звалиться придуманий нею романний сюжет, а сама вона довідається про своє видалення з Москви Відбувається це в 11-м явл., коли С. випадково стає свідком того, як Молчалин заграє з Лізою й образливо озивається про неї самої. Відразу є батько (“…
І сторчма волосся”) в оточенні слуг зі свічами; баладний сон збувається вживе; Фамусов обіцяє дочки вислати її з Москви “у село, до тітки, у глухомань, у Саратов”, а Молчалина – видалити (“Нас врознь – і мучили сидевшего із мною”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)