Гончар Олесь Терентійович

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар провів свої дитячі роки в слободі Суха Козельщанського району Полтавської області.

Вчився в Харківському технікумі журналістики. Потім, після недовгої роботи в періодичних виданнях, вступив до Харківського університету на філологічний факультет (1938 p.).

Після війни закінчив навчання у Дніпропетровському універси­теті.

Почав друкуватися ще до війни: у 1941 році вийшла його повість “Стокозове поле”.

На війну пішов добровольцем з третього курсу університету.

Зразу ж після війни О.

Гончар надрукував початок трилогії “Пра­пороносці”, яка принесла йому великий успіх. Трилогія була закін­чена у 1948 році. Вона не була позбавлена політичної заангажованості, але це не применшує її літературної вартості.

Воєнна тематика відображена О. Гончаром ще у кількох творах: “Земля гуде”, “Партизанська іскра”.

1960 р. – виходить роман “Людина і зброя”, головними героями якого стали студенти-історики. Війна випробовує їхні душі.

Наступний роман, “Циклон”, став продовженням роману “Лю­дина і зброя”.

Історія захоплює О. Гончара так само, як і сучасність. У 50-х ро­ках

виходять збірки новел “Південь” (1951 p.), “Дорога за хмари”

(1953 p.), “Чари-комиші” (1958 p.), повісті “Микита Братусь” (1951 p.) і “Щоб світився вогник” (1955 p.).

1952 p. – виходить історичний роман “Таврія”.

1957 р. – історичний роман “Перекоп”.

Шістдесяті роки теж були наповнені плідною працею. У цей час написані оповідання “Кресафт” (1963 р.), “На косі” (1966 p.), “Пта­хи над Бродщиною” (1967 p.), роман “Тронка” (1963 p.).

Роман “Тронка” 1964 р. був відзначений Ленінською премією.

1968 р. з’являється новий роман “Собор”, який критика сприйняла дуже гостро. Роман було заборонено друкувати, і читач зміг познайо­митись з ним лише через двадцять років. Незважаючи ні на що, пись­менник продовжує свою роботу. 1972 р. дарує українській літературі повість “Бригантина”. У 1976 р. О. Гончар пише роман “Берег любо­ві”.

1980 р. – з’являється роман “Твоя зоря”.

Стиль творів Гончара можна охарактеризувати як “лірико-романтичність”. Своє право на своєрідне художнє мислення письменник відстоював не лише самою творчістю, а й у публіцистичних висту­пах та критичних статтях, що вміщені у книжках “Про наше письменство” (1972 р.), “О тех, кто дорог” (1978 p.), “Письменницькі роздуми” (1980 p.), “Чим живемо” (1991 p.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Гончар Олесь Терентійович