Самчук Улас Олексійович

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань (тепер Рівненська область) у досить заможній селянській родині.

Навчався в народній школі в с. Телявці і Кременецькій приватній гімназії.

Уже в роки еміграції деякий час навчався у Бреславському уні­верситеті та Українському вільному університеті у Празі.

У 1928 році був призваний до польського війська, потім дезерти­рував до Німеччини.

Ще під час навчання у гімназії опублікував у варшавському часо­писі оповідання “На старих стежках” (1926 p.). Потім друкувався

у виданнях “Літературно-наукового вісника” у Львові, чернівецькому журналі “Самостійна думка” та берлінському журналі “Розбудова нації”.

1932 р. написана повість “Кулак”, у якій письменник підносить проблему селянина.

Але, мабуть, першим справжнім досягненням прозаїка стала повість “Марія”, у якій описувалися страшні голодні 1932-33 роки в Україні.

У 1936 р. Самчук закінчує роман “Гори говорять”, присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність.

Протягом 1941-1944 pp. жив в Україні, редагував рівненську газету “Волинь”.

1944 р. знову приїздить до Німеччини, де займається

згуртуван­ням письменницьких сил еміграції.

1948 р. Улас Самчук переїздить до Торонто. У роки еміграції ви­ходить кілька його книжок: “Морозів хутір” (1948 p.), “Юність Васи­ля Шевченка” (1946 р.), “На білому коні” (1955 p.), “Чого не гоїть огонь” (1959 p.), “Втеча до себе” (1953-1982 pp.), “На коні вороному” (1975 р.), “Плянета Ді-Пі” (1979 p.).

У 1980 р. виходить роман “Слідами піонерів”.

Улас Самчук помер 9 липня 1987 р. у Торонто.






Мої враження від анна кареніна твір.
Самчук Улас Олексійович