Роман «Людина і зброя» – гімн народові

Славному майстрові слова Олесеві Гончару судилося пройти важкими фронтовими дорогами, зазнати й гіркоти відступу та поразок, і болю втрат, і радості Перемоги.

Розповіді Олеся Гончара про фронтову юність ми зустрічаємо в багатьох творах, але роман «Людина і зброя», написаний 1960-го року, посідає серед них особливе місце. Письменник розповідає про перті місяці війни – трагічні і найтяжчі. Роман автобіографічний. Олесь Терентійович згадував: «Написати цю книгу підказав мені обов’язок перед товаришами, перед тими, хто на зорі своєї юності

в розквіті сил гинув на вогняних рубежах сорок першого року».

У книзі ожили незабутні друзі – студенти Харківського університету, які пішли на фронт і стали на захист рідної землі. Вони добре усвідомлювали, що обороняють від поневолення не лише свою державу, а все людство.

На початку книги герої сповнені щастя, радісних надій на майбутнє. Двоє закоханих Богдан Колосовськнй і Таня Криворучко забарикадувались у порожній аудиторії, щоб готуватися до іспитів. Вони кохають один одного, мають великі плани на майбутнє. Але їх обриває війна.

Складна доля судилася Богданові Колосовському. Його батько, командир

Червоної Армії, був несправедливо репресований. Через це деякі активісти, такі як Спартак Павлущенко, ображають хлопця незаслуженими підозрами, недовірою. Богдан доводить, що на нього можна покластися, коли став бійцем студбату.

Олесь Гончар звергає увагу читача на те, що незважаючи на жорстокість і бруд війни, студбатівці не втрачали людяності. Так, показуючи червоноармійця Решетняка, автор розкриває його доброту. Хоча він пережив горе і злидні, але не зчерствів душею.

У романі є й образи бездарних і бездушних командирів. Цс полковник Дев’ятий, який через страх перед начальством погнав студентів у безглузду атаку, на повну загибель. А також старшина Гладун, шкурник і боягуз.

Закінчується роман сподіванням, що «це був останній кошмар на землі». Проте скільки тривог людство пережило відтоді! В’єтнам, Афганістан, Югославія, Чечня… Живучи на Землі, маємо не лише добре робити своє діло, а й дбати про те, щоб не падали в запашні жита серед літа юні студенти – студбатівці. І це буде гідною шаною нашим попередникам – звитяжцям трагічного 1941 року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Роман «Людина і зброя» – гімн народові