Іван Багряний

Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов’яга) народився 2 жовт­ня 1906 р. в селі Куземині на Полтавщині. Вчився у церковнопарафіяльній школі в Охтирці, потім у вищій початковій школі, у Краснопільській художньо-керамічній школі.

З ранньої молодості Іван Лозов’яга бачив навколо себе трагедію народу. У 1920 році були заколоті багнетами його дядько і 92-річний дід. Іншого дядька вислали на Соловки, і він уже не повернувся. На селі відбувалося розкуркулення, колективізація. Юнак не міг залишитися байдужим до долі свого народу.

У 1928 р. написаний

роман “Скелька”, який надрукувало у 1930 р. харківське видавництво “Книгоспілка”. Письменник описує реальне село Скелька, у якому був не раз і захоплювався його історією. Твір став помітним явищем в українській літературі.

1929 р. – виходить поема “Аве Марія” з такою присвятою: “Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор”.

Офіційна критика відразу ж почала цькувати поета, що ніяк не вписувався у загальний бадьорий тон літературного процесу. Поета починають називати “куркулем”.

Виходить стаття О. Правдюка “Куркульським шляхом”. Після цієї статті твори І. Багряного вилучають з бібліотек і книжкових крамниць, а на початку 1932 р. письменника заарештовують.

Критики виділяють чотири періоди творчого шляху І. Багря­ного:

1926-1932 pp. – початок літературного шляху до першого арешту;

1932-1940 pp. – період ув’язнення і концтаборів;

1941-1945 pp. – період Другої світової війни й окупації;

1945-1963 pp. – повоєнний час та еміграція.

Термін ув’язнення Багряний відбував у так званому концтаборі БАМЛАГу, у 1937 р. втік, був повторно заарештований на початку

1938 p. Відсидів майже три роки у Харківській в’язниці. Потім восени 1940 р. був звільнений. Воював на фронті, працював як підпільник.

У 1942 р. був засуджений до розстрілу німецькою владою як ук­раїнський інтелігент, але врятувався.

Деякі події свого життя письменник виклав у романі “Тигроло­ви”, що був написаний у 1944 р.

Після повернення Червоної Армії знову почалося переслідування НКВС, Багряний змушений був кинути домівку і виїхати за кордон.

У 1945 р. разом з іншими письменниками-емігрантами І. Багря­ний бере участь у створенні Мистецького українського руху.

У 1946 p., коли Сталін вимагає повернення в СРСР колишніх ра­дянських громадян, Іван Багряний пише гнівне обвинувачення всьо­му ладу – брошуру “Чому я не хочу повертатись до СРСР”. Цю брошуру було визнано документом і розглянуто в ООН.

Цього ж року виходить збірка “Золотий бумеранг”.

Іван Багряний займається політичною роботою, організовує ра­зом з С. Підгайним та Г. Костюком Українську революційно-демократичну партію, якою керує до останніх днів життя.

1947 р. – виходить п’єса “Морітурі”, написана у дусі авангар­дизму.

1950 р. виходить роман “Сад Гетсиманський”, головний герой якого проходить усі жахи катівень НКВС. Цей роман з’явився рані­ше солженіцинського роману “Архіпелаг ГУЛАГ”.

1953 р. Іван Багряний пише повість “Огненне коло” про траге­дію молоді України, понівечені долі, втрачені надії.

1925 р. – “Антон Біда – герой труда”.

1926 р. – повість “Маруся Богуславка”, перша частина трилогії “Буйний вітер”, п’єси, дитячі твори, публіцистика.

Помер Іван Багряний від туберкульозу легенів у санаторії Сан-Блазієн у Німеччині.

У 1965 p., після смерті письменника, було опубліковано його ро­ман “Людина біжить над прірвою”.

Звичайно, у Радянському Союзі твори письменника Івана Багря­ного не друкувалися, його було вилучено з літературного процесу. Адже писав він на такі “непопулярні” теми, як страждання закатова­ного українського та інших народів СРСР, про ряд злочинів та несправедливостей, порушення прав людини. Тільки останніми роками ці твори стали відомими читачам України. Івана Багряного характеризує величезна і непереможна любов до людини й віра в її моральну силу, які він проніс через усі випробування власної долі, що, мабуть, і допомогло йому вижити.






Твір на тему що я ціную в житті найбільше.
Іван Багряний