Героїко-романтичний жанр у новели “Мати” та “Я (Романтика)”

Обидва твори – трагедійного звучання. Для новели “Мати” письменник вибирає іншу форму вираження. В ній наявний міфологічний струмінь. Навіть сам початок твору нагадує розлогий зачин народної казки: “Батько цих бойових хлопців помер дуже давно – так давно, що й не скажеш…” І сама характеристика образів теж іде від казки:

“Як пам’ятають старожили, з батька був звичайний собі кравець і – можна сказати – надзвичайна людина”. Саме так у народній творчості подається опис казкового героя: він звичайний, непоказний,

але має щось і незвичайне. Таким є батько двох синів: “Ну, хто б, скажімо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? Хто б ризикнув з цього сморчка зробити хоч би поганенького вояку?” Чи не дивно звучить його запитання до жінки: “А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?”

Не став він кошовим отаманом, але будь-що захотів, щоб його сини стали справжніми лицарями, як у Гоголя, “За всяку ціну хотів кравець зробити зі свого любого сина (як і з другого сина) військову людину, й за всяку ціну хотів він бачити своїх синів на вороних кониках”. Але, не маючи коштів, хоч і продав він своє майно,

віддав старшого до гімназії, якому наказував: “Не забувай батьківського заповіту: як виростеш, синку, то, просю я тебе, піди ще ти до військової школи і причепи собі там блискучу шаблюку… щоб був ти мені, значить, як Остап для Тараса Бульби”. Далі події розвиваються, як і в казках. Остап склав іспити до гімназії. Невдовзі кравець помер, полишивши матері з синами одні злидні: дві пари стареньких ножиць та поганеньку “швацьку машину”. То ж меншому синові Андрієві довелося кидатя навчання та йти на роботу. “Таким чином, сама судьба повела двох братів по різних дорогах, і сталося так, як у сентиментальних народних казках: один завжди носив чистенький костюмчик та вже з дитинства мав зробитися негативним типом, а другий і не знімав засмальцьованої сорочки”. Одного мати годувала “пахучими сосисками”, щоб паничі не глузували в гімназії, а другий їв “чорний хліб з олією”. І хоч боліло материне серце за меншим – Андрієм, але не хотіла забирати Остапа з гімназії. “В таких болях,- підсумовує автор,- ішли дні, місяці і, нарешті, роки. Над містечком пролітали весни, перельотні птиці та ще якісь невідомі вітри з невідомих країв…”

Побивалася мати над синами. А вони виростали і мужніли. Остап на материну ласку “відповідав ще більшою ласкою”, обіцяв, коли вивчиться, “буде годувати свою матусеньку гарними цукерками”, що ніколи вона “не буде так поневірятися”. Але, як і в казках,- іншим зростав менший син: він “не нмів ласкатись, і ніколи не чула від нього теплого слова”. Проте знала, що з таких мовчазних дітей “частіше за все ииходять гарні люди”. Справді, такими бували брати в народних казках, такими бували і в реальному житті. Тільки в творі М. Хвильового події ЗОВСІМ по-іншому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Героїко-романтичний жанр у новели “Мати” та “Я (Романтика)”