Стиль повісті Осипа Турянського “Поза межами болю” належить до напрямку класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст., у якому мистецтво тісно пов’язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі Турянського зображено загострене суб’єктивне світобачення через призму переживань та емоцій автора в екстремальній ситуації.
Письменник засуджує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопролить. Безумовно,
За визначенням О. Турянського, “Поза межами болю” – повість-поема. У центрі сюжету – поневіряння військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії, сімох друзів у нещасті: Штранцінгера, Добровського, Ніколича, Саба, Бонні, Пшилуського та Оглядівського (саме від особи останнього ведеться розповідь). У передньому слові автор зазначає, що вони
У кожного з сімох учасників двобою зі смертю була власна життєва дорога, але безжальний вихор війни перетнув їхні долі, і тепер, коли “ніхто й нічо не відзивається на голос болю і туги їхнього серця”, раптом ніби саме собою назріває страшне рішення: хтось із них мусить померти, а решта розпалить вогнище з. його вбогої одежини й таким чином урятується. Добровський зауважує: “Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити”.
І це стосується не лише їхньої ситуації, це проектується на весь недосконалий світ, що може кидати цілі народи у війну, ввергати їх у коло насильства не заради захисту власної домівки, а заради амбіцій великих можновладців.
Щоб зігрітися, колишній аранжер світських балів Добровський влаштовує химерні й жахливі за своєю суттю танці з уявними “дамами”, це дає змогу уявити себе в минулому, віднайти ті острівці, за які гарячково чіпляється свідомість на межі божевілля. Цей дивний танець забирає останні сили, а разом з ними і життя молодого хлопця Бояні. Та завдяки його смерті шестеро тих, хто лишився, мають бодай мізерний шанс вижити. Голод діймав кожного, проте спроба їсти людське м’ясо нічого не дала: кожен волів померти, але не стати людожером. Навіть у такій ситуації людська гідність узяла гору над неміччю людської плоті.
Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові: мовчазний сліпий Штраицінгер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку (“Оця скрипка – це його очі”); Сабо рве банкноти, що їх ^підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною і синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: “Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми”.
Осип Туринський порушує багато проблем у цьому творі: держава й людина; війна й людина; війна й політичні амбіції верхівки; влада грошей; збереження духовності й моральних цінностей, та основною через увесь твір проходить ідея протесту проти війни: “Хай би. боги,, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!” Можливо, тоді все на світі стало б інакшим, добрішим: “Тоді боги стали б людьми, а люди братами”. Як докір усій спільноті людей звучить авторське питання: “Навіщо ми, люди, вбивали людей?”
Оптимістично звучать слова Добровського наприкінці твору, звернені до оповідача, а насправді до кожної людини: “Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть”. Тож попри трагічність зображуваних подій (живим лишився лише Оглядівський) провідна ідея перемоги духа над матерією яскраво втілена через засоби експресіонізму.
Гуманістичний пафос поеми у прозі, його вселюдська значимість врешті створюють передумови пошуку позитивних ідеалів, без яких людство не може існувати, бо це є запорукою поступу у всеосяжному масштабі.
Істинні та фальшиві цінності у житті.
Загальнолюдські мотиви та гуманістичні цінності в повісті “Поза межами болю”