Футуристські угрупування

Футуризм (від лат. /иіигит – майбутнє) був відгалужен­ням модернізму, ставши одним із напрямів авангардизму. Його творці заявляли, що творять “мистецтво майбутнього”, заперечу­ючи його суспільну функцію та ідейний намір митця, і ставили за мету розміщанення людини та доби.

В Україні футуризм зародився з іменем М. Семенка, який, послухавши виступ В. Маяковського в політехнічному інституті,

Вирішив писати в дусі футуризму. це засвідчили його перші збірки “Prelude”, “Дерзання”, “Кверофутуризм” (від лат. quero – шукати), що з’явилися в Києві 1913-1914 рр. Але першу україн­ську футуристичну організацію “Фламінго” він утворив у 1919 р., до якої увійшли О. Слісаренко, Гео шкурупій, В. Ярошенко, художник А. Петрицький та ін. Вони пропагують модернізм у мис­тецтві, протиставляючи його народницькій літературі, видають “Універсальний журнал”, “Мистецтво” (редактор М. Семенко). Поступово українські футуристи лівіють, а то й “сповзають” на пролеткультівські позиції. Символами футуристів була жовта лілія та жовта блуза, яку замінюють синьою, що мало

вказувати на їх пролетарське походження (з такими атрибутами вони про­водили літературні вечори).

1921 р. О. Слісаренко утворює науково-мистецьку групу “Ком-космос” (Комуністичний космос), а на початку 1922 р. М. Семенко перетворює її в “Аспанфут” (Асоціація панфутуристів, грецьке слово пан – все, всеохоплюючий), у 1923 р. її перейменовано в “Комункульт”. Активними членами були М. Семенко, Гео шкурупій, Юліан шпол (псевдонім М. Ялового), О. Слісаренко, Гео Коляда, М. Щербак, до неї увійшли символісти Я. Савченко, М. Терещенко та ін.

Українські панфутуристи стояли на таких засадах: засудили “салонову” буржуазну культуру, проголосили де конструкцію (руйнування) мистецтва, пропонуючи створити нове “мета мистецтво” – штучний синтез різних галузей культури й спорту. Оскільки засудили індивідуалізм як міщанство, то відкидають і лірику як “буржуазний” жанр. Мовляв, нова доба вимагає роз­витку драми, що й зумовило появу авангардного театру, неперевершеним творцем якого був Л. Курбас. Вони оголосили динамізм художнім стилем нового мистецтва.

1927 р. М. Семенко утворив організацію “Нова генерація” й видавав до 1930 р. під цією назвою журнал, який найбільше європеїзував тогочасну українську літературу, пропагуючи під пролетарськими гаслами новітні художні стилі.

Відомо десять маніфестів українських футуристів, які опри­люднювалися, окрім української, ще й французькою, англій­ською та німецькою мовами, адже футуристи дбали про те, щоб їх знали і в Європі.

Словом, поки “пролетарська література” була слабкою, укра­їнське письменство розвивалося вільно й інтенсивно, утверджу­ючи по-європейськи модерністське мистецтво.

Лівої орієнтації були харківські пролеткультівські організації “Всеукраїнська федерація пролетарських письменників і митців”, “цех каменярів” (1918 р.), які відкидали класичну спадщину й стояли на нігілістичних позиціях щодо української мови, роз­витку національної культури в Україні, чим відштовхнули від себе митців. За словами О. Білецького, пролеткультівські групи в Україні були провінціальними відділами московського Пролеткульту й для розвитку української літератури зробили дуже мало. Тільки в більшовицькому Харкові вони почувалися самовпевнено, видали альманах “Арена”, російськомовні журнали “Пролетарское творчество”, “Рабочий журнал”. Активними учасниками пролеткульту були російськомовні письменники З. Невський, С. Радугін, а також українські В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра, В. Коряк, С. Пилипенко, М. Майський. Проте український пролеткульт не мав якихось помітних художніх досягнень і 1924 р. фак­тично припинив своє існування, але його роль перебрали на себе ВУАПП (Всеукраїнська асоціація пролетарських письменників), ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників).

Помітною була організація “Гарт” (1923-1925 рр.), назву якої утворено від слова “гартованці”, запозиченого з роману “Божки” (1914 р.) В. Винниченка, у якому так називалося товариство робітників. “Гарт” очолив відомий поет В. Еллан-Блакитний. Серед перших членів “Гарту” були К. Гордієнко, І. Дніпровський, О. Довженко, М. Йогансен, О. Копиленко, І. Кулик, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. У статуті оприлюднювалося, що пролетарські митці поширюватимуть комуністичну ідеологію, користуватимуться українською мовою як знаряддям творчості, пропагуючи активну роль мистецтва у вихованні читача, нової людини. Від письменників вимагалося оспівувати сучасність, писати твори, які б у масах викликали настрої бадьорості й жит­тєздатності. Платформу організації виклали В. Блакитний у статті “Без маніфесту” та І. Кулик у статті “На шляхах до пролетар­ського мистецтва”, який пролетарських письменників уважав “мистецьким авангардом переможного класу”. У цій статті автор гостро атакував “буржуазне мистецтво”, тобто класичну спадщину й радив, яким чином диктатура пролетаріату, нова влада має при­хиляти до себе письменників (пропонувати їм гарні помешкання, добре оплачувані посади, високі гонорари за видані книжки). Він закликав письменників облишити тему громадянської війни й оспівувати “натхненну побудову нового суспільства”. “Проле­тарських письменників” мала об’єднувати марксистська ідеоло­гія, так звана класова позиція. В естетиці надавалась перевага

Змісту над формою. це був спрощений погляд на роль мисте­цтва в суспільстві, зумовлений утилітарним його розумінням як потреби дня. 1926 р. “Гарт” припинив своє існування й на його уламках партійні функціонери створили лівацьку ВУСПП, яка в 1927-1932 рр. відповідала російському РАППу (Російська асо­ціація пролетарських письменників).

ВАПЛІТЕ. У 1926 р., коли керівник “Гарту” В. Еллан-Блакитний був хворий, спілка розпалася. М. Хвильовий утворив нову літературну організацію ВАПЛІТЕ, прагнучи вивести українську літературу на світові вершини мистецтва. Ваплітяни боролися проти політизації літератури, за високу письменницьку майстер­ність і відкидали більшовицькі командні методи організації літе­ратурного процесу. ВАПЛІТЕ організувалась як академія, тобто така назва, на думку її організаторів, зобов’язувала академічно, себто серйозно й відповідально ставитись до творення нового мис­тецтва. Вони закликали митців глибоко освоювати класичну спад­щину, а тому дотримувались непримиренної позиції щодо неуцтва, халтури, графоманства, що заполонили пролетарську літературу. З огляду на це умови вступу до ВАПЛІТЕ були важкими, особливо враховувалася письменницька кваліфікація. Під цією ж назвою видавали журнал, у шостому числі якого 1928 р. опубліковано другу частину роману “Вальдшнепи” М. Хвильового, за що його було заборонено й знищено. Організацію очолили М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній. До неї входили М. Бажан, О. Довженко, Г. Епік, М. Йоганесен, Г. Коцюба, О. Копиленко, М. Куліш, А. Любченко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина та ін. Під час літературної дискусії 1925-1928 рр. М. Хвильовий зазнав з боку компартії гострих нападів, а тому, щоб урятувати ВАПЛІТЕ від розгрому, він вийшов з організації. Її очолили М. Куліш та Г. Епік. Але внаслідок переслідування партійними органами вона на початку 1928 р. саморозпустилася. Тоді письменники згурту­валися навколо альманахів “Літературний ярмарок”, “Універ­сальний журнал”, які в тодішніх складних умовах найбільше європеїзували українську літературу. Однак українських провід­них митців продовжували й далі переслідувати вуспівці, заяв­ляючи, що ваплітяни здійснюють черговий маневр, щоб “при­спати пильність партії”. Урешті колишні члени “ВАПЛІТЕ” об’єдналися в організацію “Пролітфронт” (Пролетарський літе­ратурний фронт).

“Плуг”. На інших позиціях стояли учасники літературної організації “Плуг”, що виникла в Харкові в березні 1922 р. Вона






До кого ж приходить успіх у житті.
Футуристські угрупування