“Роль поезії у 20-ті роки”

Початку століття в Італії, футуризм поши­рився в Україні (спілка “Аспанфут”). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо (“Весна”, “Степ”). Група “Авангард” тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо роз­вивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898- 1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.

Єдина збірка В. Чумака

“Заспів”, у якій він оспівує револю­цію, вийшла після смерті автора.

В. Еллан-Блакитний – один із зачинателів української радян­ської поезії. Редактор журналів “шляхи мистецтва”, “Червоний

Перець”. Його перша поетична книга – “Удари молота і серця” – зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.

В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіо­графічного роману “Третя рота”.

Євген Плужник (1898-1938) – видатний поет і прозаїк, автор

збірок “Дні” (1926) і “Рання осінь” (1927), роману “Недуга”.

Творчість М. Бажана (1904-1983), що спершу тяжів до футу­ризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, гро­мадянським пафосом (“Руро-арш”, “Протигаз”, “Будівлі”).

Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західно­українського поета і прозаїка Б. Лепкого (1872-1941). Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні “Чуєш, брате мій”.

Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття були Б.-І. Антонич (“Привітання життя”), О. Ольжич, С. Городинський (“Барви і лінії”) та інші. Деякі західноукраїнські письмен­ники (Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орі­єнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епіч­них творах письменники-реалісти намагалися осмислити і уза­гальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті (Ю. Яновський (“Майстер корабля”), П. Панч (“Голубі ешелони”), І. Ле (“Роман міжгір’я”), А. Головко (“Бур’ян”).

Серед блискучої плеяди українських письменників початку ХХ століття – В. Винниченко (1880-1951). Він – один із найвидатніших діячів українського національно-державного від­родження (оповідання “Краса і сила”, “Малорос-європеєць”, “Федько-халамидник”, “Голота”, “Зіна”, “Кумедія з Костем”; романи “Сонячна машина”, “Заповіт батьків”, “Записки Кирпа­того Мефістофеля”, “Чесність з собою”; драми “Пророк”, “Щаблі життя”, “Дисгармонія”).

Для творів Григорія Косинка (1899-1934) – одного з фунда­торів української прози – характерна імпресіоністична лаконіч­ність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, пси­хологізм (збірки новел і оповідань “На золотих богів”, “Мати”, “В житах”, “Політика”).

За високу письменницьку майстерність проти “масовізму” виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові

В кінці 1925 р.). До неї увійшли колишні члени “Гарту”, дехто з “Плугу” і “Жовтня”. Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

20-ті роки ХХ ст. – це час гострих дискусій про шляхи і прин­ципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарува­лася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Роль поезії у 20-ті роки”