Фольклорні елементи поетики в оповіданні “Доля людини”
Фольклорні елементи поетики “Долі людини” зовні мотивовані тим, що Соколов – виходець із трудового народу – носій його свідомості. Але їх “густота”, частота, а головне – разножанровость перетворюють його приватний, особистий голос у голос усього народу. У його оповіданні виражається народне відношення до праці, сім’ї, чужому горю, полону, зрадництву, батьківщині, смерті (тобто до всіх основних категорій буття) і моральний кодекс народного життя: “На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе винести, усе знести, якщо до
Примітною особливістю оповідання Соколова є також його спрямованість у майбутнє. Життя героя витягнуте в одну лінію, події рухаються хроникально, у природній послідовності. Буття Андрія Соколова з’являється як рух в історичному часі й просторі, причому останнє виступає в оповіданні як соціальний простір. Звідси важлива роль в “Долі людини” просторових мотивів: будинку, дороги, шляхи. Герой постійно переміщається, рухається, мотив руху – центральний тематичний мотив оповідання, і рух поступово одержує в добутку широкий зміст, стаючи наповненням, символом життя Андрія
Всі сюжетні епізоди стягнуті навколо фігури героя так, що співвідношення героя й миру стає центром добутку. Не випадково діалог героя й оповідача винесені на природу, відбувається у світі:
“… Але вже іншим здався мені,- говорить оповідач,- у ці мінути скорботного мовчання безбережний мир, що готується до великих здійснень весни, до вічного твердження живого в житті”.
Отже, герой шолоховского добутку, самий рядовий і звичайна радянська людина, що розповідає оповідачеві про свій життєвий шлях, своєму щасті й горі, з’являється перед нами багатомірним, неоднозначним. Андрій Соколов,. І утвір Шолохова цілком можна прочитати як оповідання про життя однієї людини в типовій для воєнного часу ситуацією. Але Соколов виступає в оповіданні не тільки як особистість, значиме своєю приватною долею. Він близький до фольклорних образів, що персоніфікують цілий колектив, він те саме що епічний герой (7; 227).
Шолоховский герой – це носій народної моральності, втілення народного характеру й поводження. Оповідання називається “Доля людини”, у ньому художньо вирішуються такі проблеми, як сутність людини, зміст його життя, усвідомлення їм свого боргу перед собою й суспільством, його відношення до долі, історії суспільству. Міняється в оповіданні й осмислення долі. Доля – це не тільки те, що відбувається з людиною мимо його волі, на що він приречений невблаганним ходом подій, доля – це й діяння людини, його протистояння ходу подій. Так у принципах поетики Шолохова виражається нова концепція особистості, властивому реалізму ХХ століття
Узагальнюючий характер носять і заключні міркування оповідача: доля Андрія Соколова і його прийомного сина осмислюється їм у загальних категоріях буття, через яке звичайно інтерпретується місце людини у світі: “Два осиротілі чоловіки, дві піщини, занедбані в чужі краї військовим ураганом небаченої сили…” Герої знову виведені у світовий простір, в історію, і їхня доля, таким чином, переростає рамки приватного життя
Сюжетно оповідання завершене, закінчені й слово героя й слово оповідача. Але події в житті героя не завершені. Його доля розімкнута в загальний хід життя, виходить за межі тексту. Створюється враження, що перед нами фрагмент живої реальності, справжньої й нескінченної
Оповідання позбавлене щасливого фіналу. Оповідач запитує сам у себе: “Щось чекає їх спереду?”- і продовжує: “И хотілося б думати, що цей росіянин людина видюжит і біля плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витерпіти, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”. Оповідання Андрія Соколова, труднощі, лиха, які він виніс, не втрачена їм любов до людей переконують нас, що він видюжит. Читач розуміє, що герой перебуває перед новим циклом випробувань, але тепер він не самотній, дитина – це символ майбутнього, знак знаходження героєм особистісного змісту буття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)