Філософська трагедія “Фауст” – відтворення передових просвітницьких ідей епохи
XVІІІ століття, що завершилося Великою французькою революцією, розвивалося під знаком сумніву, руйнування, заперечення та жагучої віри в перемогу розуму над марновірствами і забобонами, цивілізації над варварством, гуманізму над тиранією і несправедливістю. Тому історики називають його століттям Просвітництва. Ідеологія просвітителів восторжествувала в епоху, коли валився старий середньовічний уклад життя та формувався новий, буржуазний порядок, прогресивний для того часу. Діячі Просвітництва гаряче захищали ідеї культурного розвитку,
Бурхлива епоха народжувала своїх титанів – Вольтера, Дідро, Руссо у Франції, Ломоносова в Росії, Шиллера і Гете в Німеччині. І своїх героїв – наприкінці століття на трибуни революційного Конвенту в Парижі піднялися Дантон, Марат, Робесп’єр.
Художні смаки епохи були різноманітні. В архітектурі ще панувало вигадливе бароко, з театральних конів звучали олександрійські вірші трагедій Расіна і Корнеля. Але дедалі більшої популярності набували твори, героями яких ставали люди “третього
Творчість Гете була своєрідним підсумком століття Просвітництва, підсумком його шукань і борінь. А трагедія “Фауст”, яку поет створював понад тридцять років, відбила рух не тільки наукових і філософських ідей, але і літературних напрямів. Хоча час дії у “Фаусті” не визначено, рамки його нескінченно розсунуті, весь комплекс ідей чітко співвідноситься з епохою Гете. Адже перша частина його написана в 1797-1800 роках під впливом ідей і здійснень Великої Французької революції, а останні сцени написані 1831 року, коли Європа пережила зліт і падіння Наполеона, Реставрацію.
В основі трагедії Гете – народна легенда про Фауста, що виникла в XVІ столітті, її герой – бунтар, який прагне проникнути в таємниці природи, що виступає проти церковної ідеї рабської покірності та смиренності. У напівфантастичній формі образ Фауста втілював у собі сили прогресу, які не можна було задушити в народі, як не можна було зупинити хід історії. Гете був близький цей шукач істини, не вдоволений німецькою дійсністю.
Просвітителі, і Гете в тому числі, не відкидали ідею Бога, вони лише брали під сумнів доктрини церкви. І в “Фаусті” Бог виступає як вищий розум, що стоїть над світом, над добром і злом. Фауст у трактуванні Гете – насамперед учений, що піддає сумніву усе – від устрою світу до моральних норм і правил поведінки. Мефістофель для нього – знаряддя пізнання. Засоби наукових досліджень у часи Гете були так недосконалі, що багато вчених погодилися б продати душу дияволу для того, щоб зрозуміти, як улаштоване Сонце і планети чи людське око, чому існують епідемії чуми і що було на Землі до появи людини. Бунт Фауста, його внутрішні муки, каяття і прозріння, яке полягає в тому, що тільки праця на користь людства робить людину невразливою для нудьги і зневіри, – усе це художнє втілення ідей епохи Просвітництва, одним із геніїв якої був Гете.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)